Київ - столиця України.Йому дуже багато років.Київ стоїть на двох берегах,дуже великої річці ,яка має назву - Дніпро.Це місто має велику історію,яку знає кожен українець.Київ - це місто де є головна площа усієї країни,де живе президент.Ще Київ має своє дерево - каштан .
Выберите те 3 которые больше понравятся,удачи)
<span />
Жар-птица — сказочная птица, персонаж русских сказок, обычно является целью поиска героя сказки. Перья жар-птицы обладают способностью светить и своим блеском поражают зрение человека. Жар-птица огненная птица, её перья блистают серебром и золотом (у Огнивака перья рыжезлатые), крылья как языки пламени, а глаза светятся как кристалл. По размерам она достигает павлина.
Живёт Жар-птица в райском саду Ирии, в золотой клетке. По ночам вылетает из нее и освещает сад собою так ярко, как тысячи зажжёных огней.
Добыча жар-птицы сопряжена с большими трудностями и составляет одну из главных задач, которые задает в сказке царь (отец) сыновьям. Добыть жар-птицу удается лишь младшему сыну. Мифологи (Афанасьев) объясняли жар-птицу как олицетворение огня, света, солнца. Жар-птица питается золотыми яблоками, дающими молодость, красоту и бессмертие; когда она поет, из её клюва сыплются жемчуга.
Пение жар-птицы исцеляет больных и возвращает зрение слепым. Оставляя в стороне произвольные мифологические объяснения, можно сопоставить жар-птицу со средневековыми, очень популярными и в русской, и в западноевропейской литературе рассказами о птице Феникс, возрождающейся из пепла. Прототипом Жар-птицы является павлин. Молодильные яблоки, в свою очередь, можно сопоставить с плодами гранатового дерева, излюбленного лакомства фениксов.
Каждый год, осенью, Жар-птица умирает, а весной возрождается. Иногда можно найти выпавшее перо из хвоста Жар-птицы; внесенное в тёмную комнату, оно заменит самое богатое освещение. Со временем такое перо превращается в золотое.
Для ловли Жар-птицы используют золотую клетку с яблоками внутри, как ловушку. Поймать голыми руками её нельзя, так как можно обжечься об её оперение.
<span>Герої не вмирають. Вони живуть з нами вічно.
В нашому світі є безліч проблем, ми щиро переживаємо їх, але коли настає скрутна хвилина, раптом все змінюється. Всі проблеми, що були, стають мізерними і незначущими , а натомість їм приходить усвідомлення думки про правдивість нашого життя, що так уміло прикрашалося засоби масової інформації. Раптом спала димка ілюзій і перед нами постає реальна картина ситуації, що відбувається на нашій землі, на нашій Батьківщині. Тоді кожен і відкрив своє справжнє лице.
Одні виявилися боягузами, інші ледарями, які лише вміють гарно говорити, але були й інші. Тих, кого було набагато більше . Це герої. По правді кажучи, я навіть не очікувала, що їх виявиться в нашій країні так багато. Солдати, волонтери, всі, хто допомагав і допомагає. Хтось це робив менше, хтось більше, але жоден не залишився байдужий. Багато хто говорить, що в наш час люди стали злі, але це не так. Ми бачимо на сьогоденному прикладі, що світ повний добрих і самовідданих державі людей, які борються за наше майбутнє, за наше життя.
Солдати, що пішли зараз на зону АТО і всі, хто зараз із ними рискують не повернутися до дому. У кожного з них є сім’я, родина, друзі. Їм є що втрачати. Можливо, інший би не погодився, але не вони. Ті, завдяки кому ми зараз спокійно ходимо до школи чи на роботу. Будучи в безпеці, ми до кінця не усвідомлюємо всієї тієї ситуації, що відбувається. Все добре, допоки добре. Не так давно відбувся Євромайдан, зараз же ми майже не згадуємо про нього, бо все налагодилося. А що якби ні? Що якби не було майдану? Що тоді? Можливо, все залишилося б на своїх місцях, можливо було б гірше, але краще не сталося б, безперечно. І тому, що наша держава зрушила з місця є заслуга всіх тих, хто полягли за наше краще життя. Пам’ятаймо це.
Пам’ятаймо всіх, живих і тих, хто вже не з нами. Солдатів і активістів майдану. Лікарів і волонтерів. Пам’ятаймо старих, пам’ятаймо молодих. Вони боролися за наше життя. Не забуваймо це. Закарбуймо їхні імена у пам'ять вічності, тоді вони не вмруть, а будуть завжди з нами. Усіх колись не стане на цьому світі, але в наших серця вони, герої, житимуть вічно.</span>
<em><u>Пишу в напівсонному стані, тож перед написанням, перевірте твір на помилки.</u></em>
Мій улюблений літературний герой- Швайка з повісті" Джури козака Швайки".
Я вважаю його прикладом для себе та хочу бути схожою на нього. Тому що він був сміливим, ніколи не опускав руки, завжди доводив діло до кінця. Він дуже прагнув здобути перемогу та встановити справедливість. Швайка мав ліпшого друга вовка, якого звали Барвінок. Барвінок врятував життя Швайці. Швайка був цілеспрямований та чесний.
Отже, за його гарними рисами характеру, на мій погляд він найліпший літературний герой. Я дуже хочу на нього бути схожою
