Ответ:
Тому що частішо за все,конфлікти з церквою пов*язані з відкриттями в астрономії не сходилися з теоріями церкви,наприклад що було доказано,що земля кругла,але церква вважала,що вона плоска.Було декілька випадків прийняття вчених-астрономів за "єретиків",яких потім було страчено.
Македонского египтяне встречали как освободителя.
Впервые упоминается в Новгородской летописи В 859 году.
Начало эпохи литовского политического верховенства над украинскими землями было положено в 1340 г., когда сын Гедимина Любарт сел на княжеский стол на Волыни и а Галиции. Последняя после 40-летней отчаянной военно-политической борьбы отошла к Польше, а Волынь стала первым реальным приобретением Литвы на украинских землях. Затем в течение одного-двух десятилетий под контроль Вильно перешли также Киевщина, Северщина и Подолия, вследствие чего почти вдвое возросла территория Литовского княжества. Фактически же около 90% населения Великого княжества Литовского составляли русины, то есть белорусы и украинцы. Русский язык стал официальным языком правительственных органов и великокняжеского двора, русские традиции быта и институты власти утвердились как государственные.
До конца 14 в. Великое княжество Литовское оставалось своеобразной федерацией земель-княжеств, в том числе украинских — Киевского, Чернигово-Северского, Волынского, Подольского. Каждым из них правил удельный князь, правда, теперь уже не из русской династии Рюриковичей, а из литовской — Гедиминовичей. Окрещённые по руському обряду, женатые на руських княжнах, приученные к традициям местного быта, эти правители не воспринимались как чужеземцы-завоеватели, а наоборот — пришли к согласию с руськой знатью, которая полностью разделяла настроения своих правителей, считавших себя независимыми от столичного Вильно. Свидетельством этого является чеканка собственной монеты в Киеве<span> Владимиром Ольгердовичем,</span> который титуловался “милостью Божией князем киевским”. Не особенно считался с метрополией и, чернигово-северский владетель<span> Дмитрий-Корибут Ольгердович,</span> проводя собственную внешнюю политику в партнёрстве с близкими соседями — московским и тверским князьями. Не обременяли себя обязанностями подданства в далёкой Подолии и братья Кориатовичи, особенно обеспокоенные соседством татар. В руських княжествах разворачивались масштабные фортификационные работы, инициированные правителями — Гедиминовичами. Так, в Киеве во второй половине 14 в: на высоком холме над ремесленным Подолом и Княжьей горой по приказу Владимира Ольгердовича вырос просторный и крепкий замок из дубовых колод, просуществовавший с определёнными перестройками до середины 17 в. При Любарте Гедиминовиче подвергся существенной модернизации Луцкий замок, сооружённый в конце 13 — первой четверти 14 в. Поражает мощь оборонительного строительства в Подолии, начатого при Кориатовичах, в особенности — коренная перестройка крепости и городских укреплений неприступного Каменца.
<span>Утворення (6-7 ст.)<span>[ред.<span> • </span>ред. код]</span></span><span>Спочатку хозари були одним з численних кочових племен, що пересувалися з Азії в ході Великого переселення народів. Вони розмовляли однією з ранніх тюркських мов і, як можна судити з непрямих даних, мабуть, належали до племен огузької групи, перші з яких з'явилися в Європі в 463 році. Перші повністю достовірні згадки про хозарів з'являються, як вважається, не раніше VI сторіччя. В якості їх європейської батьківщини в джерелах фігурує область Берсилія, що розташована в рівнинній частині сучасного Дагестану.</span><span>У 1-й половині VI сторіччя хозари знаходилися під впливом об'єднання савірів, у складі їх військ здійснювали успішні набіги наЗакавказзя. Володівший цим регіоном Сасанідський Іран насилу утримував цей натиск. При шахові Хосрої (531—579) перси побудували знамениті Дербенські укріплення, які перекрили вузький прохід між Каспійським морем і Кавказькими горами, але все таки не стали панацеєю від нашестя кочівників. Традиція приписує Хосрою будівництво майбутніх міст хозарів в Дагестані —Беленджеру і Семендеру.</span><span>У 562 році савірів розгромлено й разом з частиною хозар переселено в Закавказзя. Уламок савірського союзу продовжував існувати в Дагестані, де пізніше був відомий під ім'ям «гунів».</span>
