с.XIX в. <em>крепостническая экономика России</em> находилась в состоянии серьёзного <em>кризиса</em>. Это выразилось, в частности, в росте <em>крестьянских</em> повинностей и платежей, временами достигавших предельного уровня, за которым крестьянскому хозяйству грозило неминуемое разорение. Распространяемый в чернозёмных районах перевод крестьян на<em>месячину</em> свидетельствовал о прямой деградации крепостничества и превращении его в неприкрытое <em>рабство</em>. Оборотной стороной разорения крестьянского хозяйства становилось оскудение <em>поместного дворянства</em>, которое для поддержания привычного уровня жизни всё чаще закладывало имения. В 1850-х помещичьих имений было заложено и перезаложено. В то же время в нечернозёмной полосе крестьяне всё чаще стали заниматься строительством, <em>ремеслом</em>, <em>извозом</em>, наниматься на <em>мануфактуры</em>. В основном за счёт сторонних заработков существовали крестьянские семьи и выплачивался <em>оброк</em>. Т.о., фактически нарушался один из важнейших принципов крепостнической системы - прикрепление крестьян к земле. Уже складывался<em>капиталистический уклад</em>. В 1850-х усилилось <em>имущественное</em> расслоение крестьянства. <em>Капиталистые крестьяне арендовали</em> землю (нередко покупали на имя своих господ), основывали мануфактуры и <em>торговые предприятия</em>. Их имущественное положение пришло в резкое несоответствие с нищетой и бесправием людей, оставшихся в крепостной зависимости. В промышленности <em>купеческие</em> и крестьянские мануфактуры, основанные на <em>вольнонаемном труде</em>, постепенно одерживали верх в<em>конкурентной борьбе</em> над <em>вотчинными</em> и <em>посессионными</em> мануфактурами, использовавшими подневольный труд. В 1830-х в России начался <em>промышленный переворот</em>.<em /><em /><em /> Необходимость отмены крепостного права была ясна значительной части российских правящих кругов уже в 1830-1840-х.
Археологи, странные люди, когда они работают думаешь как много может занять времени эта работа. Да конечно можно потратить это время поедая мороженное или играю в видео игры. Но на самом деле без археологов мы бы не узнали что были древние люди и что было до них ведь не компьютер составляет вам карты Лавразии и не квадракоптеры находят вам затерянные города древних времён. Всем этим занимаются археологи, это они раскапывая землю нашли Стоунхендж (для тех кто не знает это великие старинные непонятно почему поставленные как фундамент камни) который находится в Великобритании или раскапывая землю нашли и находят скелет динозавра. Так же они находят и изучают рисунки доисторический людей. И почему некоторые люди думают что там работают только "Ботаники" , ведь без них мы бы не знали нашу ВЕЛИКУЮ ИСТОРИЮ. Спасибо за огромное внимание.
Стройбат занимался построение укреплений в форте.
Знаменитое выражение "разделяй и властвуй" обозначает примерно следующее: Во время завоевания Галлии Юлий Цезарь не мог завоевать этот народ, пока среди племен существовали связи (союзы). Однако, когда агентам римлян удалось рассорить племена, Юлий Цезарь смог захватить каждое по одиночке. Без единства племена не представляли большой угрозы.
Символ, (по моему мнению) который можно отнести к римлянам - это орёл. Каждый легион римской армии имел свой штандарт, который чаще всего был представлен в виде Орла.
Античні автори приділили скіфам багато уваги. Це пояснювалося сусідством обох народів, а також роллю, яку відігравали скіфи у подіях тодішньої історії. Та серед усіх авторів перше місце, безумовно, посідає Геродот (484— 425). Виклад обширного фактажу щасливо поєднується у нього з даром письменника. Арістотель (384—322) вважав його визначним істориком, а римський мислитель Цицерон (І ст. до н. е.) влучно охрестив Геродота "батьком історії".
Народився майбутній історик у малоазійському м. Галікарнасс, але через політичні обставини змушений був залишити рідне місто й оселитися на о. Самос. Майже десять років свого життя він присвятив мандрам. Відвідав Передню Азію, Єгипет, острівну і материкову Грецію, Македонію, Фракію, а також, імовірно, Північно-Західне Причорномор'я — Ольвію. Останні роки життя провів у м. Фурії (Південна Італія). Помер, мабуть, в Афінах.
Наслідком цих мандрівок стала капітальна праця — "Історія". Перше знайомство публіки з нею відбулося 445 р. до н. е. в Афінах. Геродот часто бував там і входив до кола визначних діячів науки і культури, які групувалися навколо Перікла. Пізніше олександрійські вчені поділили твір Геродота на дев'ять книг і кожну з них назвали ім'ям однієї з муз.
Головна тема Геродота — греко-перські війни. Цим пояснюється посилена увага історика до Переднього Сходу та Єгипту, де на той час панувала Персія, а також до народів Північного Причорномор'я, куди перський цар Дарій І Гістасп рушив приблизно у 514 р. до н. е., щоб начебто покарати скіфів за скоєне ними у Передній Азії. І тут Геродот уже не міг оминути увагою скіфів, які змусили лютих ворогів Греції- персів — ганебно втекти, через що й зажили слави непереможних.
Скіфський логос уміщено, головним чином, у четвертій книзі Геродота. Природні умови Північного Причорномор'я, обшири й етногеографія Скіфії та сусідніх земель, походження скіфів, їхнє перебування у Передній Азії, війна з Дарієм, релігія, побут, звичаї скіфських і нескіфських народів, імена скіфських царів — усе це ми знаємо, завдяки Геродоту. Від нього ми дізналися також про самоназву цього народу — сколоти, скіфами ж їх називали елліни. Достовірність багатьох свідчень Геродота підтверджена іншими писемними, а також археологічними джерелами.
На жаль, твори попередників Геродота відомі фрагментарно — за згадками пізніших авторів. Уперше етнонім скіфи засвідчено найдавнішим грецьким поетом Гесіодом (друга половина VIII ст. до н. е.). Окрім відомої поеми "Труди і дні", йому, мабуть, належить запис епічної поеми "Теогонія", уривки з якої доніс Страбон (VII, ч 9). У ній фігурують гіппемолги (доярі кобил), які живуть в оселях на візках і яких названо скіфами.
568 году в Константинополь отправилось посольство от тюркского кагана во главе с полководцем Маниахом. В результате переговоров было принято решение о совместных военных действиях, в случае необходимости, против Персии и аварских племен. А самое главное, что тюрки все-таки получили от Византии право контроля над Великим шелковым путем. В августе 568 г. был нанесен ответный визит в каганат. Византийское посольство возглавил полководец восточных городов Земарх.
