Кожен з нас сам обираэ соби друзив.
Вони бувають схожими на нас, а часом навить дивуэшся, наскильки ви видризняэтесь.
Але усих справжних друзив поэднуэ одна якисть: в скрутну хвилину вони пидтримують один одного, и радисть теж щиро дилять навпил.
Добре, коли маэш справжнього друга з дитинства.
Коли готовий сам потерпати, але виручити друга, та и вин завжди радий допомогти.
Дружба - це ще й цикаве дозвилля, та, як правило, дружни сим"йи, об"эднани спильними интересами.
Але це - не тильки взаэмодопомога та ризноманитний видпочинок.
Дружба повинна бути напрямлена на покращення наших якостей.
Справжний друг не буде заохочувати тебе до протизаконних дий та инших аморальних вчинкив.
И якщо ти поведешся нечемно, вин маэ обов"язково вказати тоби на це, як и ти маэш вказати йому на недолики у його повединци в аналогичний ситуации.
И, мабуть, зайве говорити, що дружба - це просто чудово.
Мати доброго друга - велике щастя, по-справжньому легко жити, якщо поруч друг.
Роман Панаса Мирного та Івана Білика "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" — це твір, який розкриває своєрідність життя та побуту українського народу, змальовує найважливіші громадсько-політичні події з його історії.Однією з проблем, які розкриває автор, є проблема родинного життя та виховання в її соціальному та психологічному аспекті.Головний герой роману — селянин Чіпка Вареник. Виховувався він без батьківської опіки, адже батько його, маючи дві родини, був покараний — відісланий у москалі. З дитинства Чіпка терпів знущання інших дітей та їхніх батьків, тому що тогочасна мораль не сприймала безбатченка як повноцінного громадянина суспільства. Мати, виснажена тяжкою працею, хоч і любила свого сина, але була не в змозі приділяти йому достатньо уваги. Виховувала хлопця баба Оришка, розповідаючи йому все, що знала сама — народні казки, легенди, біблійні перекази. Отже, Чіпка ріс хоча й розумним хлопцем, але відлюдкуватим, без друзів, без спілкування з однолітками, з дитинства затямивши, що життя — це боротьба. "І росло лихо в його серці — і виростало до гарячої відплати, котра не зна ні впину, ні заборони..."Я вважаю, що на формування характеру Чіпки справили вплив як зовнішні обставини (знущання над ним інших людей, тяжкі умови життя в пореформену добу, свавілля чиновників), особливості родинного виховання, а також особиста вдача Чіпки: він належав до бунтівників, до тих, хто вважає, що треба помститися всім, хто ображає його.Натомість єдиний друг Чіпки, Грицько, хоча був сиротою, але все ж таки зміг досягти матеріального добробуту. Грицько працював не покладаючи рук, ходив на заробітки, тому що мав перед собою чітку та конкретну мету: купити землю, побудувати дім, одружитися. У романі образ Грицька протиставляється образові Чіпки як приклад спокійної, не бунтарської, вдачі, практичного розуму.Ще одна сюжетна лінія стосується родини старого січовика Мирона Гудзя. Його онук Максим, вихований на розповідях діда про вільне та веселе козацьке життя, ріс неслухняним та неспокійним. Навіть до москалів він пішов з радістю, адже там не було перешкод для виявлення його розбишацької вдачі. Одружившись із Явдохою, яка, до речі, сама була дочкою злодіїв та пияк, Максим не перестав пити та гуляти, і тільки народження дочки Галі поставило перед Максимом та Явдохою нову мету: виростити дочку в багатстві.Як не дивно, Галя, у яку закохався Чіпка, виросла зовсім не схожою на своїх батьків. Вона знала, чим вони займаються, яким чином здобувають гроші та майно, але відчувала глибокий протест до такого способу життя, прагнула створити щасливу, чесну, роботящу родину.<span>Прослідкувавши за долями головних героїв роману "Хіба ревуть воли, як ясла повні?", можна побачити, що головні риси характеру, які пізніше формують життєвий шлях людини, залежать від умов виховання в родині та від того суспільного середовища, яке оточує людину. Чіпка Варениченко, хоча і мав неабиякі розумові здібності, змалку бачив вороже ставлення до нього зовнішнього світу. Крім баби Оришки, у Чіпки не було людини, з якою можна було б поділитися переживаннями, яка могла б захистити та розрадити хлопця. Грицько, який був сиротою, виріс зовсім іншим через те, що мав не таку палку вдачу, як Чіпка. Якщо Чіпка хотів змінити весь світ несправедливості, то для Грицька головним було змінити тільки своє становище в цьому світі.
Якщо не підійде, напишіть в коментарах. Я напишу щось інше. </span>
Персоніфікація - це художній засіб , за допомогою якого предмет або явище зображують як живу істоту : сонечко сміється , вітер віє душа співає . ХРУЩІ НАД ВИШНЯМИ ГУДУТЬ , ВЕЧІРНЯ ЗІРОНЬКА ВСТАЄ , ТАК СОЛОВЕЙКО НЕ ДАЄ , ТА СОЛОВЕЙКО НЕ ЗАТИХ .
У першій половині XIII століття монголо-татарські орди, очолювані Батиєм, захопили Київ і попрямували через Карпати в Угорщину. Вояка Батий вогнем і мечем плюндрував землю Галицької Русі. Але мужньо боронився український народ. Про один з епізодів героїчної боротьби наших далеких предків із монголо-татарською ордою розповідає Іван Франко в повісті "Захар Беркут".
Служіння народові було метою життя дев'яносторічного Захара. Усе своє життя віддав він громаді. Дізнавшись про наближення ворога, Захар радить тухольцям не просто відбити, а розгромити монголо-татарів. Старого Беркута хвилює не тільки небезпека, що нависла над Тухлею, а й та небезпека, що загрожує сусідським селам. То ж, заручившись сусідською допомогою, послухавши поради Захара, громада вирішує розгромити ворога в тухольській долині. Саме в цю складну хвилину старий Беркут отримує звістку про те, що його син Максим живим захоплений у полон. Захар не йме віри дим словам: Максим краще дасть себе порубати, ніж віддасться в неволю. Але Максим боровся сміливо, і лише підступом та силою вдалося взяти його та закувати в залізні пута.
На душі в Захара Беркута туга та тривога: небезпека загрожує громаді, син у полоні, як воно буде? Та чи здобудуть вони перемогу? Сама природа ніби передчуває біду: ревуть тури, виють вовки, навіть земля глухо стугонить.
Захар Беркут усвідомлює свій обов'язок ватажка навіть тоді, коли боярин Тугар Вовк пропонує тухольцям випустити монголів із долини, а за це віддати полоненого Максима живим. Люди розуміють, який біль крає зараз батьківське серце Захара, і пропонують прийняти пропозицію. Але старий Беркут у цей час — насамперед громадський ватажок. Він відмовляється, тому що звільнені монголи обов'язково підуть нищити сусідів, які зовсім не готові до бою й зазнають ще страшніших втрат. Захар підкорює батьківські почуття громадським інтересам і твердо відповідає монгольському посланцеві: "Або ми всі загинемо, або ви всі — іншого вибору нема".