<span>Календарно-обрядові пісні виникли ще в первісному суспільстві, їх виконували (виконують) під час обрядів. Більшість обрядів і обрядових пісень пов’язана з календарем. У різні пори року виконували певні обряди й відповідні їм пісні, тому й розрізняють пісні літнього циклу (русальні, купальські, жниварські), зимового циклу (колядки, щедрівки) і весняного (веснянки).Зимовий циклКолядки виконують під час обряду колядування на Різдвяні свята, а щедрівки — у щедрий вечір, під Новий рік. Гурти молоді обходили домівки, іноді з «козою» (один із щедрувальників у вивернутому кожусі і з дерев’яною головою кози), величали піснями господарів, бажаючи їм усіляких щедрот і достатку, а за це, жартуючи, просили винагороду.Весняний цикл<span>Веснянки виконували під час весняних обрядів. Це — закличні пісні, вони мали закликати весну і добрий врожай. До найвідоміших веснянок належать такі: «Ой весна, весна — днем красна», «А ми просо сіяли, сіяли», «Подоляночка».</span>Літній циклРусальні пісні дуже давні за походженням, їх виконували під час «русального тижня», наприкінці травня — на початку червня, коли починало колоситися жито. Наші пращури хотіли забезпечити високий урожай і вплинути на міфічних русалок, аби вони не шкодили посівам, умилостивити їх, щоб не ловили й не залоскочували дівчат і хлопців.Купальські пісні виконували в ніч перед святом Івана Купала (7 липня): хлопці й дівчата збиралися біля вогнищ, стрибали через них, співали, влаштовували ігри, дівчата пускали вінки на воду й дивилися, куди вони попливуть, — звідти й прийде суджений, топили в річці чи спалювали на вогнищі опудало Купали, щоб забезпечити добрий урожай на майбутній рік.<span>Жниварські пісні — обрядові величальні пісні, які виконували під час жнив. День їх закінчення перетворювався на свято завершення польових робіт зі збирання врожаю. Воно проходило радісно й урочисто, супроводжувалося цікавими дійствами й піснями. Женці висловлювали побажання доброго врожаю в наступному році, дякували ниві за врожай.</span></span>
До пізньої прози відомого українського письменника і драматурга Івана Франка належить новела «Сойчине крило». Підзаголовок цього твору – «Із записок відлюдька». Проблематика новели носить екзистенцій ний характер, тому що автором розглядається не тільки проблема невдалого життя чи нещасної любові героїв, а взагалі проблеми людського буття. Герой новели – Хома став відлюдьком за своїм бажанням, він свідомо відмежувався від людей та заховався за витворами мистецтва. Він впивається своїм трагічним одиноцтвом, та думає про те, що він має інше життя і про це ніхто не здогадується.
Як тільки я почала читати новелу, то відразу побачила те, наскільки сильно оповідач замкнутий в собі. Він каже, що вже три роки святкує Новий рік по-своєму. Він не любить гучні гулянки, йому більше до вподоби насолоджуватися самотністю. Він зачинив за стальними дверима своє серце і нікого туди не впускає.
На протязі всього твору ми читаємо лист від Мані до Хоми, з нього ми і дізнаємося про їх минуле, як вони були разом у лісі, та ще про минуле Марусі без Хоми. І читаючи листа, Хома-Массіно відчиняє своє серце, в ньому змінюється ставлення до Марусі, змінюються його думки щодо Мані та її листа.
У Марусі важка доля і їй можна тільки співчувати та співпереживати. Але, з іншого боку, це було цілком її рішення – піти від коханого чоловіка, з рідної сторони, з дому і попрямувати назустріч бурхливому, невідомому та жорстокому світу. Мені не зовсім зрозумілі її мотиви і хоч вона і не знала, хто такий насправді Генрись, але вона сама зробила свій вибір. З одного боку, вона каже, що Хома не зміг її втримати, але з іншого – чому вона сама не трималася за своє кохання, не боролося за нього, а замість цього втекла з малознайомим хлопцем. І ще одне запитання: чи не спокусили її його статки та статус, бо у творі мимохідь сказано про те, що у Генрися ніби була забезпечена сім’я.
Іра,Валентин Білий, Син Михайла Міщенкова, Михайло, Молодший син, Данило
<span>Цей мені сподобався.)
Як краще розповісти про похід Ігорів — за зразком давнього співця Бояна чи за вимогами сучасності? Ігор Святославович укріпив ум силою, а серце вигострив мужністю й повів свої хоробрі полки на землю Половецьку за землю Руську. </span>