Для Тараса Шевченка жіноча недоля була не просто однією з тем його творчості, а особистими переживаннями. Доля жінки-кріпачки для нього — насамперед доля його рідної матері, котра передчасно померла
Це, зрештою, його перша юнацька любов — Оксана Коваленко. Отже, жіноча доля для нього не тільки була соціальною, а й особистою трагедією. А доля жінки в кріпосницькому суспільстві була справді трагічною. Хто тільки над нею не знущався?! На панщині вона працювала однаково з чоловіками, вдома виконувала всю хатню роботу, народжувала, годувала і виховувала дітей. А скільки жінок ставали жертвами поміщицької розпусти, скільки наклало на себе руки!
жіночі образи Шевченка — це насамперед невигойна, найболючіша рана кріпацтва. Згадаймо назви його творів про жінок: "Наймичка", "Відьма", "Сова", "Слепая", "Мар'яна-черниця". Ці назви не випадкові. Саме наймичками, відьмами, совами, сліпими, черницями були жінки в тодішньому суспільстві.
Десятки "благородних" поетів того часу вважали б неестетичним такий образ у своїй творчості, відвернулися б, побачивши таку жінку у житті. Шевченко не тільки не відвернувся і не тільки увів її у високий храм поезії, а назвав її своєю, рідною.
Шевченкові поеми кликали до помсти над тими, хто топтав жіночу честь, гідність і щастя.
А балади: "Причинна", "Тополя", "Русалка", "Утоплена", "Лілея" - у кожній з них своя, окрема історія нещасливого кохання, нещасливого з вини соціальних умов. Кожна з них — це прокляття тим, хто загубив жіночу долю, знівечив красу, спаплюжив гідність.
Образи Шевченкових дівчат та жінок не лише багатостраждальні, а й, як правило, високоморальні. І найбільша заслуга Шевченка в тому, що він підніс жінку-кріпачку, жінку-матір на найвищий п'єдестал чистоти, глибини і вірності почуттів, моральної краси і материнської величі. Це Ганна з поеми "Наймичка", Оксана з поеми "Слепая", Катерина і Марія з однойменних поем, Сова і багато інших, чиїх імен яких ми не знаємо. Мати з дитиною завжди була для Шевченка найсвітлішим образом, уособленням краси, ніжності і благородства.
<span>1) Зустріч Герасима Никодимовича з євреєм.
(Єврей пропонує фальшиві гроші. Калитка ще вагається).</span>2) Залицяння Романа до Мотрі.<span>3) Хитра пропозиція фактора Гершка.
(Герасим може на ній нажитись).</span><span>4) Перевірка "фальшивих" грошей з кумом.
5) Відважне рішення Калитки, взяти більшу суму "фальшивих" грошей.
6) Брехня єврея. Герасимо обдурено, його обікрали.
7) Спроба самогубства (Калитка намагався повіситись). Герасима врятовано(копач Бонавентура врятував).</span><span>8) Дружина Герасима бідкається. Їхня сімя бідна, але Герасим живий.
Твір закінчується тим, що Герасим залишається з пустими руками. Але так до кінця і не розуміє, що гроші - не головне в житті.</span>
Настала осінь ! Листя на деревах уже жовте.Птахи відлітають у вирій .Ми їх побачимо лише на весні . Коли не коли виходить сонечко із за хмар і знову ховається .
(скіки надо речень )
ЕПІГРАФ: Спробуй один раз політ, і твої очі навічно будуть спрямовані в небо. Одного разу там побувавши, на все життя ти приречений тужити про нього. (Леонардо да Вінчі)
На шляху кожного з нас виникають свої проблеми, негаразди, коли здається, що життя скінчилося, що далі нема сенсу йти. Це, нажаль, не рідке явище у нашому світі. А скільки людей просто здалися, не намагаючись зробити хоча б щось! Я вважаю, це велика помилка! Завжди потрібно боротися з труднощами та пам'ятати: їх можна перемогти! Так, це важко, але якщо дійсно прагнути дістатися зірок, усе буде гаразд.
На мою думку, найважче у таких ситуаціях змусити себе до боротьби, адже зазвичай нашу сумніви, лінощі, думки про те, що ми й так останні (а тому нема сенсу витрачати свої сили), дуже заважають нам. Через це ми ладні покинути навіть найпотаємнішу мрію, просто складаємо руки. Я вважаю, цього робити ніколи не можна. Щодо мене, я завжди згадую вислови: "Якщо я здамся, нічого краще не буде" та "Якщо тобі важко, ти на вірному шляху". Це трохи придає мені сили, а ще більше - мій внутрішній дух. У будь-яких екстримальних (і не лише) умовах потрібно випустити свою волю, дух у небо, тоді й ти підведешся до небес. Так, це важко зробити, але потрібно привчити себе (це буде здаватися неможливим лише у перші декілька разів). Варто пам'ятати, що будь-яка мрія, будь-який полет у небо виховують у нас стійкість, мужність, сміливість, допомагає нам. Я вважаю, що той, хто був одного разу подумки у небі, ніколи не зможе забути смаку перемоги, волі, а буде згадувати про цей час із задоволенням, намагатися повернутися туди. Для таких людей межа - лише небо, лише вище нього вони ніколи не зможути стрибнути, зате там вони почувають себе впевненими, найкращими. Небо може дати велику силу.
Для мене небо - якась недосяжна, на перший погляд, мета. Усі ми будуємо якісь плани, яких намагаємося досягти будь-якою ціною. Проте якщо зробити це, ступити на шлях самовдосконалення, досягнення певної мрії, ми відчуємо аромат, смак неба, перемоги, а після цього вже ніколи не зможемо бути такими, як раніше. Люди, що досягли висоти, не дивляться вниз, на землю, а лише вгору та знають, що нічого неможливого немає, із усім можна впоратися, якщо захотіти. Політ у небо робить будь-кого вільним, гарнім, привертаючим увагу до себе. Хоча я не згожен з думкою, що небо може зробити людину безсмертною. Так, на духовному рівні це можліво, це допоможе до останнбої хвилини дивитися лише вгоду, не звертаючи уваги на інших, але на фізиологічному рівні це неможливо.
Коли мені кажуть про сміливість, політ у небо, я згадую про тих людей, тих льотчиків-випробувачів, які навіть після поразки не покидають улюбленої справи. На мій погляд, це показує нам, що й ми, звичайнісінькі люди, не повинні покидати початої справи, якщо зробили помилку, варто пам'ятати: небо завжди вище, і до нього не так далеко. Зате зробивши заплановану дію, ми отримаємо дещо більше, ніж час, або рани від падінь, ми отримаємо свіжість, почуття свободи, подих перемоги, прагнення до нових небес (а від них ми вже будемо не в змозу відмовитися). Ось що найважливіше!
Отже, пам'ятайте, що варто дивитися вгору, прагнути до небес: це зробить вас сільнішими, наймогутнішими. І нехай "Побачити небо - лише мить у мерехтливому, суєтному світі" (В. Борисов), але ніхто і ніколи не зможе тебе розлучити з ним, а подумки ви постійно будете повертатися туди, де живуть лише найкращі з найкращих, де завжди тихо, затишно та чакають на вас.
Прагніть до неба та перемагайте завжди!
На глибокі роздуми спонукає цей вірш.Кожне слово, речення строфа емоційно навантажені.Уславленння любові, щирості до містя де народився, зробив перші кроки і вирушив по стежині життя. Стежина життя...Якою вона буде і де проляже?Чи десь на чужині, чи в ріднім краю?..Одним одна...Єдина...Найдорожча...Кожна людина завжди пам"ятатиме батьківську xату і ніколи не забуде стежину до неі. Вірші А.Малишка душевні.Тому народ залюбки співає пісні на його вірші.