Тема -зображення оптимістичного настрою ліричного героя при виборі правильного власного життєвого шляху
Ідея-заклик до активного руху шляхами життя
Основна думка-життя є повноцінним тільки тоді ,коли людина виявляє активність
Твір на тему: «Хто в Україні гідний називатися патріотом»
Чимало останнім часом говорять про патріотизм, особливо сьогодні, коли постає питання про любов до рідної землі, уміння і бажання її захищати навіть ціною власного життя. Точаться суперечки, кого можна назвати патріотами, адже є люди, які обожнюють красу рідного краю, користуються її благами, але скаржаться на оточення; є такі, що люблять минуле і критикують сьогодення; є й такі, що голосно сповіщають про свою любов до України і народу; є й такі, кого мало хто знає, але вони своєю невтомною працею примножують матеріальні цінності; є герої, які зі зброєю в руках захищають честь і незалежність своєї держави, віддаючи за неї життя... То хто ж справжній патріот?На мою думку, патріот — це людина, віддана своєму народові, яка любить свою Батьківщину, готова її захищати в найважчі хвилини, людина, що живе і працює заради процвітання свого краю. Інколи, і навіть сьогодні, з високих трибун звучить море слів про любов і відданість Україні, але, на жаль, це тільки слова. Проте можна навести безліч прикладів самовідданої любові українців до рідного краю. Сьогодення є прикладом цього, адже багато синів і дочок України віддали за неї найдорожче — життя. Ми стали свідками цього. Події Майдану, війна на Сході... І досі проливається кров найщиріших патріотів.
Історія свідчить, що українці в усі часи були патріотами. Про це розповідають історичні пісні й думи, художня література. Прикладом самовідданого служіння рідній землі є, наприклад, Ярослав Мудрий, справжні патріоти Залізняк, Гонта, Кривоніс, Дорошенко, Богдан Хмельницький, Леся Українка, Тарас Шевченко, Михайло Грушевський, Василь Стус, Іван Пулюй, наша сучасниця Ліна Костенко.
Порушує тему патріотизму та засуджує балакунів-псевдопатріотів В. Самійленко в поезії «Патріоти». Справжнім патріотом у цій поезії, на мою думку, є третій юнак, який
...бачив душею Вкраїну
І все, що вона добула.
Письменник намагається допомогти читачам не купитись на гарні слова, а дбати про свій край, любити рідну землю, працювати для неї.
Я ще зовсім юна. І хоча життєвого досвіду в мене небагато, проте розумію, що дуже легко любити Батьківщину, коли вона багата і могутня, значно важче — коли вона слабка і незахищена. Та хіба зможуть справжні сини кинути хвору матір напризволяще? Я не засуджую тих людей, які в пошуках кращої долі емігрували за кордон, але впевнена, що вони глибоко нещасні, бо, можливо, маючи матеріальні блага, вони не мають змоги дихати рідним повітрям, бачити, як ростуть їхні діти, уклонитися рідній оселі, захищати свою землю від ворогів.
Отже, справді, справжніми патріотами є ті люди, які не розказують про любов до рідного краю, а захищають його навіть ціною власного життя, працюють і живуть задля його процвітання, примножуючи набуте.
<span>Цитатна
характеристика героя. <span>
-
«Султан Сулейман буде найбільший зі всіх султанів наших!»
-
«Предсказано, що з початком кождого століття родиться великий муж, який
обхопить те століття, як бика за роги, і поборе його. А султан Сулейман
уродився в першім році десятого століття Геджри».
-
«Вічно жити не буде й він. Але старе передання каже, що він і по смерті
правитиме світом ще якийсь час».
-
«Десятий султан Османів умре на львинім столі сидячи. А що він у хвилі смерті
своєї оточений буде всіма ознаками влади, то люде і звірята, генії й злі духи
боятимуться його і слухатимуть, думаючи, що він живий. І ніхто не відважиться
наближитися до Великого халіфа. А він нікого не закличе, бо буде неживий. І так
сидітиме, аж поки малий червак не розточить палиці, на яких великий султан
опирати буде обі руки свої. Тоді разом з розточеним патиком упаде труп Великого
Володаря. І смерть його стане відома всім».
-
«...Наслідник Седіма Грізного, десятого султана Османів, найгрізнішого ворога
християн».
-
«...Первородний син і правний наслідник Селіма Грізного,— Сулейман Величавий,—
пан Царгорода і Єрусалима, Смирни і Дамаска і сім сот міст багатих Сходу і
Заходу, десятий і найбільший падишах Османів, халіф всіх мусульманів, володар
трьох частей світу, цар п’ятьох морів і гір Балкану, Кавказу й Лівану і чудних
рожевих долин здовж Маріци, і страшних шляхів на степах України, могутній
сторож святих міст в пустині Мекки і Медини і гробу Пророка, пострах всіх
християнських народів Європи і повелитель найбільших сил світу, що міцно стояли
над тихим Дунаєм, над Дніпром широким, над Євфратом і Тигром, над синім і білим
Нілом...»
- «Він
був прекрасно одягнений,— стрункий і високий. Мав чорні як терен, блискучі,
трохи зачервонілі очі, сильне чоло, матово-бліде обличчя, лагідного виразу,
тонкий, орлиний ніс, вузькі уста й завзяття біля них. Спокій і розум блистіли з
карих очей його».
- «Був
у найвищій мірі здивований і — роззброєний. Тінь твердості зовсім щезла
довкруги його уст. Велике зацікавлення сею молодою дівчиною, що так основне
ріжнилася від усіх жінок в його гаремі, перемогло в нім усі інші почування»
-
«Молодий султан знав, що в цілій величезній державі його нема ні одного дому,
ні одного роду мослемів, з котрого найкраща дівчина не впала б йому до ніг,
якби лиш проявив охоту взяти її до свого гарему. Він дуже здивувався, що трут,
одна з його служниць,— ба, невольниця! — може мати такі думки...»
- «На
нім був чудовий, синій туркус, що хоронить від роздратування й божевілля, від
отруї і повітря, що дає красу і розум, і довге життя та й темніє, коли його
власник хворий».
-
«...І перша, і друга любов може стати отруєю, коли не поблагословить її Бог
всемогучий».
-
«...Я ще не зустрічав такої гордої дівчини ні жінки. Ніколи!»
-
«Падишах Сулейман біг за нею, як біжиться за долею, за щастям: всім серцем
своїм і всею вірою».
-
«Настя: “— А Сулейман? Цікаво, яка його душа — там — у самім нутрі?”».
-
«Настя: “— Ти володар великої держави, а я никла квітка... Таких, як я, багато,
таких, як ти, нема...”».
-
«Настя: “Знала, що режим у гаремах був суворий, але не сподівалася аж такої
страшної кари за свою образу. Очевидно, султан мусів уже заявити суддям, що її
обида — се обида його і його дому”».
- «О,
Хуррем! Коли не зломлю страхом сеї ненависті, то вона буде вибухати проти тебе
що раз, то грізніше. Се, що вони зробили тепер, тільки початок вибухів. Я знаю
своїх людей!».
- «Перед ним відкрився немов замкнений досі й зовсім йому
невідомий, новий огород душі його любки, в котрім цвіли квіти, яких досі не
стрічав».</span></span>