Думаю, у кожного вона своя. Кожний розуміє це слово по-своєму. Для когось це країна, у якій він народився. Для когось — країна, до якої емігрував. Для когось — своє місто, вулиця, будинок... А хтось, можливо, не вирішив, де ж саме його Батьківщина.
Для мене Батьківщина — це країна, де я народилася і живу, де поруч мої близькі. Я люблю її, хоча і розумію, що це не Ельдорадо. У моїй країні багато недоліків. Утім, як і в будь-якій іншій. Ідеш Сумською з її шикарними магазинами і салонами, повз площу Свободи, повз сад Шевченка, повз Оперний театр і милуєшся всією цією красою. Але знаєш, що варто звернути вправо або вліво — і опинишся в старих брудних двориках, де багато будинків уже навіть не придатні для житла, і тільки квіти на підвіконнях свідчать про те, що тут усе-таки хтось живе.
У цій країні нелегко жити. І нерозумно це приховувати. Але я рада, що живу тут. В Україні багато гарних людей. У мене тут родина і друзі. А ще тут цвітуть вишні навесні. Цвітуть так, як, мені здається, більше не цвітуть ніде.<span>
</span>Вот така вона моя батьківщина
У житті людини буває багато вчинків, але не кожен можна назвати героїчним. Героїчний вчинок - це не мусить буди якийсь великий подвиг, це може бути щось маленьке, але дійсно зроблено із любов*ю. І не чекаючи нагороди. Багато людей роблячи так звані великі вчинки,щоб її похвалили і поважала її публіка. але такий вчинок не можна назвати героїчними.
Робіть такі героїчні вчинки щоб вона насправді були героїчними!
Н.в. п*ятсот дев*яносто три триста сорок п*ять
Р.в. п*ятисот дев*яноста трьох трьохсот сорока п*яти
Д.в. п*ятистам дев*яноста трьом трьомстам сорока п*яти
Зн.в. п*ятсот дев*яносто три триста сорок п*ять
Ор.в. п*ятьмастами дев*яноста трьома трьомастами сорока п*ятьма
М.в. на (у) п*ятистах дев*яноста трьох трьохстах сорока п*ятьох
Тема - те, про що розповідається в тексті
мета - те, що автор хотів донести читачам (чого навчає)
Літку я відпочивала у селі у дідуся. Рибальське село Коблево знаходиться в Миколаївській області, тому влітку там неспекотно і Київської спеки я аніскільки не відчула.
З першого свого дня перебування в Коблево і до останнього я займалася звичайними справами: бігала з хлопцями на берег моря (село розташоване біля самого Чорного моря), там ми гуляли і грали, бігали в ліс по ягоди, допомагали дорослим розплутувати сіті і перебирати вилов риби . Ще я ходила зі своєю подружкою Танею в занедбану церкву на березі.
Церква, хоча і занедбана, дуже красива: білі кам'яні стіни, вузькі вікна-бійниці, стіни всередині розписані чудовими картинами на біблійні сюжети. Правда, розписи пообтерлись і обсипалися, але більшу частину зображень я розгледіла досить добре.
Крім походів по околицях, я також допомагала бабусі з дідусем по господарству: годувала домашніх тварин (у дідуся їх дуже багато, тут і кури, і свині, і навіть перепілки), мила підлогу в будинку, допомагала лагодити кришу. Пізніми вечорами ми дивилися по телевізору різні передачі, хоча дивувала мала кількість каналів - всього шість. Це було незвично для мене, я звикла клацати по сімдесяти каналах.
За літо мені так полюбилося життя в селі, що в кінці серпня, коли тато приїхав за мною, я з тугою покидала миле Коблево.
Як я провів літо
Влітку я з друзями був у таборі. Він знаходиться під Києвом в лісі.
Кожен день ми виходили на маленьке поле грали там футбол, вчили англійську мову та малювали. Мені сподобалися конкурси «природа і їжа». Я навчився там говорити по-англійськи.
Ще я був на дачі у бабусі. Там дуже красиво. Ми ходили в ліс збирати гриби, малину і суницю і милуватися природою. Ми дивилися з обриву на ліс, за яким ховається сонце.
Одного разу бабуся відвела нас з сестрою Катюшею в Київський музей Тараса Шевченка. Ми подивилися як жив великий поет. Ми бачили як він творив свої вірші, його художні малюнки та ознайомилися з його біографією. А коли ми повернулися з прогулянки, я із задоволенням послухав вірші, які були написані поетом: "Тече вода з-під явора", "Садок вишневий коло хати", "Нащо мені женитися?".
Так! Літо - це славна пора!