Параска -його жінка, Роман- син
1. В
2. Б
3. А
4. В
5. Г
6. В
7. А
8. А
9. Б
10. Г
11. Психологічна повість.
12. Юлько Ващук — герой, характер якого формується під впливом надмірної любові батьків та їхнього ставлення до людей, яких вони вважать нижчими за соціальним статусом. Однак поруч зі славолюбством, зверхністю, зневажливим ставленням до інших, заздрістю, нечесністю в цього хлопчини є й позитивні риси. Він глибоко емоційний і вразливий. Юлько спалює свої малюнки через те, що Славко порівнює його коней з уже десь баченими; не може змиритися з тим, що його батько привласнив чужі думки, роздуми, видавши книгу-плагіат про Львів.
Рахіра - лінива жінка. Весь час пленталась по селу, вела розгульне життя. Підла, підступна, неохайна. Жорстока. Використовувала кохання Сави, щоб дібратись до землі, бо "без неї їхні стосунки не існуватимуть". Цим довела його до вбивства рідного брата Михайла.
Ліна Костенко увійшла в українську літературу в 60-ті роки нашого століття. Ця письменниця заявила про себе чіткою громадянською позицією, мужністю, але водночас і ніжністю, високим філософським змістом своєї поезії. А ще високими вимогами до себе, до своєї творчості. Це засвідчено у вірші "Доля":
Великі поети не вміють писати віршів
Клював їх орел в печінку і сумнів сни випасав
Графоманові краще.
Графоман вирішив написати — і написав.
Для поетеси аркуші паперу, списані рядками — це "смертельні плацдарми самотньої битви з державами, з часом, з самою собою". Поезія для Ліни Костенко — це крик її згорьованої душі, серця, що обливається кров'ю.
У творах цієї поетеси багато роздумів над проблемою добра й зла, дисгармонійності в житті людини, осмислення значення навколишнього світу й свого місця в ньому. Не знаходячи часто гармонії в людському житті, Ліна Костенко шукає її в природі, змальовуючи чудові картини: "Вікна сплять, заскалив мороз їм сльози", "Блакитні вії хата підійма..." "Світить сонце оком загадковим" тощо. Поетеса наголошує, що зв'язок із природою, спілкування з нею є однією з найбільших людських цінностей.
Гармонія природи, якою так милується поетеса, співзвучна гармонії людських взаємин, яких так прагнула письменниця, і до яких вона намагалася наблизити своїх героїв. Особливу увагу письменниця приділила долі жінки, яка, звичайно ж, не була їй байдужою. Ціла галерея портретів, змальованих нею, розкриває красу жіночої душі — щирої, відданої й посправжньому шляхетної. Саме про це твори "Маруся Чурай", "Пелюстки старовинного романсу", "Апологія лицарства" та інші.
Трохи інший, пом'якшений, стриманіший у своїх почуттях образ ліричної героїні постає в інтимній ліриці Ліни Костенко: "Очима ти сказав мені: люблю", "Двори стоять у хуртовині айстр...", "В дні, прожиті печально і просто" та інші. Героїня цих творів страждає внутрішньо, не виставляючи напоказ і не нав'язуючи своїх почуттів:
"О, як я Вас люблю!.. Але про це не треба говорити".
Поезії Ліни Костенко глибоко пройняті філософською та історіософічною спрямованістю. Це виявляється у віршах, де проступають її життєві орієнтири: "Шукайте цензора в собі", "Між іншим", "О, не визискуйте гіркого меду слави", "Ще вчора була я висока" та інші. Тут письменниця розмірковує над сенсом життя, відстоює загальнолюдські, гуманістичні цінності, які є усвідомленням внутрішньої гармонії людини.
Зверталася Ліна Костенко й до біблійних мотивів. Поетеса індивідуалізує, наближає до нас у часі й просторі героїв біблійних легенд.
Своєю творчістю Ліна Костенко вписала назавжди своє ім'я в когорту українських талановитих письменників-гуманістів
Илья́ Му́ромец (полное былинное имя — Илья Муромец сын Иванович, также встречаются варианты: Илья Моровлин, Муравленин, Муровец, Муромлян[2]; Илия-змееборец[3]) — один из главных героев древнерусского былинного эпоса, богатырь, воплощающий общий народный идеал героя-воина.
Согласно легенде, крестьянский сын[4] и оберегатель русской земли от врагов, параличный до 33 лет, получает силу от ангелов-странников, борется с Соловьём-разбойником, идолищем, жидовином, татарами и, наконец, окаменевает[5]. Впервые появляется в письменных источниках в XVI веке у Ф. С. Кмиты-Чернобыльского как Илья Муравленин, у Эриха Лясоты — как Илья Моровлин, в некоторых былинах XVII века — как Илья Мурович или Илья Муровец[6][7]. Некоторыми исследователями отождествляется со святым Илией Печерским Чеботком, мощи которого покоятся в Киево-Печерской лавре.
