Держи:
• «Хоть я и очень люблю лес, но боюсь его души ...».
• «А еще я люблю, как из леса неожиданно вынырнет хижина, заскрипят воротца, побегут дорожки к саду и к пасичиська. И люблю, когда березовый сок капает с желобка ... .Люблю напасть на лесное источник и смотреть, как оно коловертнем выкручивается из глубины. И люблю, когда грибы, обнявшись, как братья, собирают на свои шапки росу. И люблю осенью по колено ходить в листве. Когда так хорошо краснеет калина и пахнут опята ».
• «Я не очень морщусь, когда надо что-то делать, охотно помогаю дедушке, паса нашу вредюгу лошадь, рублю дрова, охотно точу тяпки, люблю с мамой что-то сажать или расстилать по весенней воде и солью полотно, без охоты, а все-таки понемногу цюкаю тяпкой на огороде и не считаю себя лентяй ».
• «Да у меня, если послушать одних, слабость, а если поверить другим - глупость; именно она и наносит наибольший хлопот и бедствия ... И уже тогда мне одни слова сияли, как звезды, а другие туманили голову ».
• «Я никогда не был нытиком, терпеливо сносил и кнут, и хлудину, и подзатыльники ...»
• «Учился я хорошо, учился бы, наверное, еще лучше, чтобы было во что обуться. Когда похолодало и первый ледок затянул лужи, я мчался в школу, как ошпаренный. Наверное, только это научило так бегать, что потом никто в селе не мог перегнать меня, чем я сильно гордился ».
• Марьяна -> Мише: «И учись ... и так учись, чтобы все знали, какие-то мужицкие дети. Пусть не говорят ни господа, ни подпанки, ни разная нечисть, мы только быдло. Были быдлом, а теперь - нет! »
Маруся Чурай відома поетеса її творчість посіла важливе місце у розкішному саду поезіїї. її пісні козаки співали у походах з її піснями зустрічали і уславлбвали козаків . наприклад її пісня "віють вітри віють буйні " у цій пісні Маруся оплакуе своє життя що вона без коханого а без нього і світ їй не милий пісня."ОЙ НЕХОДИ ГРИЦЮ"вона взяла зі свого життя . її дуже любили і поважали за її пісні та і її батько був козаком і захищав богдана хмельницького у бою.іще у народі її порівнювали здавньогрецькою поетессоюСапфо
ЕПІГРАФ: Спробуй один раз політ, і твої очі навічно будуть спрямовані в небо. Одного разу там побувавши, на все життя ти приречений тужити про нього. (Леонардо да Вінчі)
На шляху кожного з нас виникають свої проблеми, негаразди, коли здається, що життя скінчилося, що далі нема сенсу йти. Це, нажаль, не рідке явище у нашому світі. А скільки людей просто здалися, не намагаючись зробити хоча б щось! Я вважаю, це велика помилка! Завжди потрібно боротися з труднощами та пам'ятати: їх можна перемогти! Так, це важко, але якщо дійсно прагнути дістатися зірок, усе буде гаразд.
На мою думку, найважче у таких ситуаціях змусити себе до боротьби, адже зазвичай нашу сумніви, лінощі, думки про те, що ми й так останні (а тому нема сенсу витрачати свої сили), дуже заважають нам. Через це ми ладні покинути навіть найпотаємнішу мрію, просто складаємо руки. Я вважаю, цього робити ніколи не можна. Щодо мене, я завжди згадую вислови: "Якщо я здамся, нічого краще не буде" та "Якщо тобі важко, ти на вірному шляху". Це трохи придає мені сили, а ще більше - мій внутрішній дух. У будь-яких екстримальних (і не лише) умовах потрібно випустити свою волю, дух у небо, тоді й ти підведешся до небес. Так, це важко зробити, але потрібно привчити себе (це буде здаватися неможливим лише у перші декілька разів). Варто пам'ятати, що будь-яка мрія, будь-який полет у небо виховують у нас стійкість, мужність, сміливість, допомагає нам. Я вважаю, що той, хто був одного разу подумки у небі, ніколи не зможе забути смаку перемоги, волі, а буде згадувати про цей час із задоволенням, намагатися повернутися туди. Для таких людей межа - лише небо, лише вище нього вони ніколи не зможути стрибнути, зате там вони почувають себе впевненими, найкращими. Небо може дати велику силу.
Для мене небо - якась недосяжна, на перший погляд, мета. Усі ми будуємо якісь плани, яких намагаємося досягти будь-якою ціною. Проте якщо зробити це, ступити на шлях самовдосконалення, досягнення певної мрії, ми відчуємо аромат, смак неба, перемоги, а після цього вже ніколи не зможемо бути такими, як раніше. Люди, що досягли висоти, не дивляться вниз, на землю, а лише вгору та знають, що нічого неможливого немає, із усім можна впоратися, якщо захотіти. Політ у небо робить будь-кого вільним, гарнім, привертаючим увагу до себе. Хоча я не згожен з думкою, що небо може зробити людину безсмертною. Так, на духовному рівні це можліво, це допоможе до останнбої хвилини дивитися лише вгоду, не звертаючи уваги на інших, але на фізиологічному рівні це неможливо.
Коли мені кажуть про сміливість, політ у небо, я згадую про тих людей, тих льотчиків-випробувачів, які навіть після поразки не покидають улюбленої справи. На мій погляд, це показує нам, що й ми, звичайнісінькі люди, не повинні покидати початої справи, якщо зробили помилку, варто пам'ятати: небо завжди вище, і до нього не так далеко. Зате зробивши заплановану дію, ми отримаємо дещо більше, ніж час, або рани від падінь, ми отримаємо свіжість, почуття свободи, подих перемоги, прагнення до нових небес (а від них ми вже будемо не в змозу відмовитися). Ось що найважливіше!
Отже, пам'ятайте, що варто дивитися вгору, прагнути до небес: це зробить вас сільнішими, наймогутнішими. І нехай "Побачити небо - лише мить у мерехтливому, суєтному світі" (В. Борисов), але ніхто і ніколи не зможе тебе розлучити з ним, а подумки ви постійно будете повертатися туди, де живуть лише найкращі з найкращих, де завжди тихо, затишно та чакають на вас.
Прагніть до неба та перемагайте завжди!