Образ тітки Мотрі
Тьотя Мотя –
саркастична, гостра на язик, груба, неосвічена жінка, ворожо налаштована до
всього українського. Проте на рідкість вперта у своїх поглядах та не соромиться
їх висловлювати. Вона за походженням також українка, проте вважає себе
«руською».
Побачивши на
вокзалі напис українською «Харків», вона цілком серйозно питає: «Нащо, питаюсь,
навіщо ви нам іспортили город?». Те, що в українській опері «Тарас Бульба»
артисти співають по-українському вона називає «безобразієм». Її докази мають
незаперечну логіку: «Да єтого не может бить, потому што єтого не може бить
нікада!».
Українська мова для
неї — просто «австріяцька вигадка». Убивчим за силою сарказму є висловлювання
тьоті Моті: «По-моєму, прілічнєє бить ізнасілованной, нєжелі
українізірованной». Вона рознервувалася, коли Уля сказала, що її ноги
відповідають «українському стандарту», бо відразу кинулася крадькома вимірювати
свої. Завдяки майстерності й таланту М. Куліша ім’я «тьотя Мотя» перейшло в
народі до розряду прізвиськ.
Образ дядька Тараса
<span>
Як і тьотя Мотя, дядько Тарас – гротескна фігура. Він – прихильник старовини,
козаччини, того, що все оджило своє, та не хоче брати у розрахунок сучасні
умови життя. Незважаючи на глибоке знання історії та мови, любові до
українського, певні висловлювання, що не позбавлені сенсу, після суперечки з
тіткою Мотрею він змінює свою позицію і голосує за зміну прізвища. Для нього
головне, аби залишився корінь «маз» як показник його роду. Тобто, Тарас являє
собою тільки ще одну точку зору на українське, яка типова для того часу.</span><span> </span>
<span> Тематика творів П. Тичини дуже багата та різноманітна. Однією з провідних тем творчості поета є тема Вітчизни. Достатньо уваги приділяє поет розкриттю духовного світу людини і краси нового дня, змальовує неповторну красу рідної природи; не залишає П. Тичина осторонь і теми матері, яка гармонійно зливається у нього з матір'ю-Батьківщиною. Вірші поета світлі, оптимістичні, життє ствердні.</span>
1. Фантазуйний
2. Розумний
3. добрий
4. ніжний
<span>5.гарний
</span>
Ще один тип характеру — Стефко Вус. За допомогою художніх деталей, фрагментів авторської розповіді, нанизаних одна на одну подій-ситуацій (як, наприклад, випадок із сорокою, розмови з сестрою та колишньою вчителькою) читач дізнається про весь пройдений підлітком шлях. Його поведінка зумовлена середовищем, яке змушує оздоблюватись, «наїжачуватись», щоб таким способом захищатися від жорстокості світу. Внутрішньо Стефко інший: він може бути ніжним, добрим і лагідним, турботливим братом і справжнім другом. Він живе у своєму світі спогадів про бабусю Олену, світі сільської природи, і йому складно адаптуватися до життя в місті, в одній квартирі з батьком-п’яницею. Проблема недоглянутості сиріт і напівсиріт, дітей із неблагополучних сімей — особливо гостро постає сьогодні
одиссей герой .он много сделал . поэтому он герой
