Щоб потрапити до нашого старого парку, треба пройти затишним пішохідним мостом через невелику річку. Вона протікає через усе місто. Коли дивишся на неї з моста, здається, що вода в ній нерухома, але, як тільки вітер кине на воду листя з дерев, помічаєш, що річка все-таки рухається. Лист, немов маленький човник, плавно сковзає за течією, що підганяється вітерцем. Але іноді здається, що не вітерець підганяє лист до води, а ластівки, що гасають над мостом, то стрімко зникаючи під ним, то злітаючи вгору з протилежного боку. Може, помахи їх довгих гострих крил і створюють той вітерець, що надає руху листям?
Багато років спостерігаємо ми за ластівками, і жодного разу не помітили, коли вони прилетіли в ці місця після зимової холоднечі. Також ми жодного разу не бачили їхнього відльоту в далекі краї, до теплих морів. Здається, вони просто зникають. Учора ще ластівки жваво літали наперегони з бабками і своїми родичами горобцями, а сьогодні їх уже немає. Але залишилася про ластівок пам'ять — гнізда, побудовані ними під арками моста.
Ми дізналися, що ластівки — птахи із виду горобиних, і міркували: раз так, то чому залишаються зимувати горобці, чому вони не летять слідом за ластівками? Так, ми жодного разу не бачили, як відлітають ластівки, але як здійснюють свої перельоти журавлі, ми бачили. Це було значно пізніше, ніж зникнення ластівок.
Якось ми гуляли парком, услухувалися в голоси птахів, серед яких переважали дерев'яні голоси ворон. Доносився дріб дятла, воркування диких голубів. І раптом якийсь протяжливий мелодійний звук змусив нас підняти очі до неба. Високо над нашими головами велично плив журавлиний клин. Здавалося, що вітер зносив кути цього клина в боки, але птахи завзято продовжували свій шлях на південь. У русі журавлів відчувалася велич і сила самої природи, було зворушливо до сліз дивитися вслід цим птахам. Але журавлі полетіли. У кронах дерев як ні в чому не бувало продовжували гратися горобці, буденно звучав мірний дріб дятла, затіяли метушню сороки на галявині.
«Журавлів ми могли б і не побачити, — сказала мама. — А ці птахи й узимку, і влітку поруч з нами».
Я люблю ранок. Це пора, коли немає нікого, окрім мене. Мені належить увесь світ. Я думаю що ранок народжується там, де сходить сонце. Мене захоплює перше його проміння, спів птахів, які зі мною отримують цю надзвичайну насолоду. Саме тому я завжди ходжу милуватись сходом сонця. Ранок – символ початку.
Мова – запорука iснування народу. Захищаючи рiдну мову, ми захищаємо свiй народ, його гiднiсть, його право на iснування, право на майбутнє. Не ухиляйся вiд цiєї боротьби! Захист рiдної мови – найприроднiший i найпростiший, найлегший i водночас найнеобхiдніший спосiб нацiонального самоутвердження i дiяльностi в iм'я народу. Маємо нагоду бути борцем за свiй народ – будь ним! А також володiння рiдною мовою – не заслуга, а обов'язок патрiотів.
Розмовляй рiдною мовою – своєю i свого народу: скрiзь, де її розумiють, з усiма, хто її розумiє. Не поступайся своїми мовними правами заради вигоди, привiлеїв, лукавої похвали – це зрада свого народу.Ставлення до рiдної мови має бути таким, як до рiдної матерi: її люблять не за якiсь принади чи вигоди, а за те, що вона – мати.Сiм'я – первинна клiтина нацiї. Щоб вона не омертвiла i не вiдпала вiд нацiонального органiзму, її має живити культ рiдної мови. Тому розмовляй у сiм'ї мовою своєї нацiї. Не вмiєш – учись. Прищеплюй дiтям ставлення до мови як до святинi, найдорожчого скарбу. Допомагай кожному, хто хоче вивчити українську мову. Нiколи не зупиняйся у вивченнi рiдної мови. У кожного в хатi завжди мають бути українськi книжки, журнали, газети. Не забудь i про дитячi видання. Хай звучить у твоїй хатi українське слово з теле- i радiоприймачiв.
Пiдтримуй усi починання окремих осiб i громадськостi, спрямованi на утвердження українськоi мови. Не будь байдужим до найменших виявiв обмежень чи зневаги української мови. Стався до iнших мов так, як би ти хотiв, щоб ставились до твоєї рiдної мови.
Бережи своє iм'я та iмена своїх близьких вiд лакейських деформацiй за чужомовним зразком. Пестлива форма власних iмен, особливо дитячих, не повинна виходити за межi української мови, нацiональної традицiї.
Пам'ятай: найкращi вчителi мови для тебе – це мати i батько.
У наш час доволi поширенi змiшанi шлюби. Цiлком природно, що в таких сiм'ях виникає проблема вибору мови. В iдеалi тут повиннi звучати обидвi мови, однак не в якомусь змiшаному виглядi, а кожна – у своєму лiтературному варiантi. Батьки в таких сiм'ях повиннi використовувати обидвi мови не просто для спiлкування, а як засiб залучення своїх дiтей до багатств духовної культури обох народiв.
Незнання рiдної мови не звiльняє тебе вiд обов'язку i не позбавляє права боротися за неї, за те, щоб твої дiти i внуки мали можливiсть знати i користуватися мовою свого народу. Вивчай iншi мови. Це дасть можливiсть не тiльки оволодiти ключами до скарбниць духовностi iнших народiв, але й об'єктивно оцiнити свою мову, її сильнi та слабкi сторони.
Знання чужих мов пробуджує бажання працювати для утвердження i розвитку рiдної мови, сприяти тому, щоб вона зайняла гiдне мiсце серед авторитетних мов свiту.
Немає кращого i легшого способу справити приємнiсть чужiй людинi, як розмовляти з нею її мовою, особливо коли це мова «недержавна», «непристижна», «мала».
Якщо ти українець i живеш поза Україною, не дай використати себе для денацiоналiзацiї народу, серед якого перебуваєш, а тим бiльше – для боротьби з його намаганням утвердитись на шляху самостiйного розвитку. <span>Нашому поколiнню випало складне i вiдповiдальне завдання – вiдродження української мови, державностi, нацiї. За нас цього нiхто не зробить. Це наш iсторичний обов'язок, виправдання нашого перебування на цьому свiтi. Не перекладаймо цього тягаря на плечi своїх нащадкiв, бо може бути запiзно. Дiймо. В iм'я нашого народу, в iм'я найвищих iдеалiв людства – свободи i справедливостi. </span>
Одного дня на ловочці сиділи сусіди.Хлопці грали у футбол,дівчатка стрибали ризинки .І моя команда програла коли ми грали у футбол.Ядуже розізлився і крикнув навздогін іншій команді не цензурне слово це почули мої сусіди .І тогож дня я добре получив від тата.І батьки хлопчика якому я крикнув прийшли сваритися зі мною .Я вибачився і коли я проводжав не бажаних гостів мені сказали
-Погане слово ти забудеш, а інші ні знаєш Ласкаве слово як весняний день
Солодкий напй - солодкi сни;
Гострий нiж - гострий розум;
Усмiхаеться дитина - усмiхаеться сонце;
Танцюють дiти - танцюють хмари;
Залiзний обруч - залiзне серце;
Сумуе матiр - сумуе школа.