-Привіт ,Подруга!
-Привіт!
-Чим займатимешся завтра ?
-Я завтра буду їхати до бабусі . А ти?
-Мої батьки на роботі . Я не піду нікуди.
-Може ... поїхали разом до моєї бабусі?
-Я залюбки з тобою поїду! Яка ти добра в мене подруга!
-Добре , чекаю тебе завтра о восьмій . Бувай!
-Бувай!
розбір слова по скаладах
Зда-єть-ся
Людина виростає досить швидко. Спочатку це немовля, яке смокче соску і знає про світ лише те, що в ньому є матуся. Потім це дитина, яка весь час проводить разом зі своїми яскравими іграшками. Далі це школяр, який вивчає навколишній світ по підручниках, сидячи за партою. І настає час, коли хлопець чи дівчина входять до пори юнацтва. Це переломний момент.Кажуть, самовихованням треба займатися змалечку. Проте, як ним займатися, коли вранці уроки, а ввечері футбол і телевізор? Дійсно, коли людина вперше замислюється про самовиховання, як правило, час уже втрачено. Я вважаю, що самовиховання спочатку повинне направлятися батьками, а потім уже ставати власною роботою людини над собою. Батьки в цей час мають бути дуже дбайливими і ні в якому разі не давити на дитину.Самовиховання спрямоване на створення людиною самої себе. Це труд, який нагадує роботу скульптора: щось треба відсікти, щоб решта виробу виглядала, як потрібно. Не можна сказати, що творення власної особистості проходить безболісно, навпаки — немало сліз доведеться нишком пролити й немалу правду сказати самому собі, поки вийде щось із цього труда. Та сліз годі жаліти: головне, щоб з-під шкаралупи егоїзму, обмеженості, злості вийшла на світ справжня людська особистість. Адже треба спершу витренувати свою душу, аби вона здатна була відгукнутись на все людяне, святе і чисте, що існує навколо нас.Творення самого себе нагадує піднімання сходами або ж занурення у глибини: воно відбувається поступово, крок за кроком. І на кожному кроці треба чекати несподіванок, і не найгірша з них, коли обірветься страхувальний трос. Добре, коли в цей час поруч опиниться справжній товариш, який зможе подати руку, підтримати словом і ділом. Пам’ятати тут треба ще одне: мета, до якої має привести самовиховання, повинна бути чітко визначеною. В іншому разі найважчий труд людського життя виявиться марним.<span>За найважчий труд має бути велика нагорода. Я вважаю, що найдорогоціннішою винагородою за працю над собою буде правильне розуміння свого місця в житті. І тоді прийде й успіх у роботі, і щасливе сімейне життя, і цікаве дозвілля. Будуть друзі, на яких можна покластися в усьому, навіть у найскладнішому. А людина, яка досягне цього, зможе з упевненістю сказати про себе: “Я виховав себе сам”.</span>
Сім разів одмір, а один одріж, сім верст до небес , і все пішки)))
Якби я був мером, то в кожному дворі в нашому місті була б гарна дитяча площадка. Вона була б барвиста, з цікавими гірками, каруселями, драбинками, турніками, канатами. Для малюків можна зробити пісочницю і гойдалку. І обов’язково потрібно влаштувати клумби. Це дуже красиво. А якби залишилися гроші, я б поставив в кожен двір маленький фонтанчик. Ось в Анапі такі двори є, і влітку там завжди багато народу. А в нашому дворі майданчик дуже погана. Я сів в альтанці на сидіння й провалився. Гойдалки жахливо скриплять, каруселі зламані. І все таке старе і некрасиве. А ще на дитячому майданчику постійно збираються п’яні. Я їх зовсім не люблю. Вони навіть матюкаються. Оце був би у нас такий двір, як в Анапі, я б підстрибнув до стелі від радості!
<span>На місці мера я б обов’язково зробив в Пензі хороші, чисті пляжі, щоб люди могли там загоряти і купатися влітку. Річка Сура у нас дуже брудна, її потрібно очистити. Тоді в ній буде водитися багато риби і можна буде купатися. </span>
<span>Якби я був мером, я б стежив за двірниками, щоб вони краще чистили сніг. Близько моєї школи взимку неможливо припаркуватися. А ще через те, що сніг не чистять і не довбають лід, трапляються дорожньо-транспортні пригоди і бувають пробки. А через затори швидка допомога, яка поспішає до сильно хворій людині, може запізнитися і не приїхати вчасно. </span>
<span>Ще я хочу, щоб не було черг в поліклініці, тому що в мене немає часу сидіти там по дві години. Замість того, щоб робити уроки або гуляти, доводиться дуже довго сидіти в черзі до лікаря. Можна зробити так, щоб всі хворі приходили до свого часу, тоді не доведеться так довго чекати. </span>
<span>І ще в Пензі дуже не вистачає підземних переходів. Добре б побудували підземний перехід на проспекті Будівельників, тоді б я зміг сам ходити до бабусі. Батьки поки не відпускають мене одного через дорогу. І машинам тоді не довелося б стояти на світлофорі. У Москві багато підземних переходів, і людям дуже зручно переходити вулиці. </span>
<span>У нас немає велосипедних доріжок, тому доводиться їздити на велосипеді по тротуарах і заважати перехожим або по дорогах, а це ж неправильно – можна потрапити під машину. </span>
<span>Якби я був мером, я б ні в якому разі не дозволив руйнувати іподром. Мені дуже шкода, що в Пензі закрили іподром. Я займаюся верховою їздою на невеликий стайні. Конячкам там дуже тісно. І критого манежу там немає. Взимку займатися на вулиці дуже холодно. Якби я був мером, я б обов’язково побудував новий іподром і переселив конячок туди. </span>
<span>Якби я був мером, то я б зайнявся переробкою сміття. У нас все сміття звозять на звалище, а там він лежить роками просто так, а треба його переробляти. З паперу можна робити газети та картон. З залозок всякі запчастини. Якщо сміття збирати роздільно, з нього потім можна багато чого зробити. Мені було дуже шкода ялинки, які люди викидали після Нового року. Я хочу, щоб ялинки ставали меблями або хоча б санками. А їх вантажать в сміттєвози і відвозять на звалище. Кілька ялинок все ще лежить на смітнику біля нашого будинку. </span>
<span>Ще я б зробив так, щоб пенсіонери отримували хорошу пенсію і не були такими бідними, як зараз. Вони змогли б добре харчуватися і купувати новий одяг, подорожувати, зробити хороший ремонт у квартирі. </span>
<span>Якби я був мером, то я б зробив Пензи красивою, сучасною, зручною, затишною, щоб туристи приїжджали не тільки в Москву і Пітер, але й до нас. Просто потрібно зробити, щоб їм тут було цікаво. І щоб нам, городянам, не було соромно за своє місто.</span>
