<span>В уездный городок по слухам должен приехать
ревизор. Местные начальнички начинают суетиться, у каждого есть свои грешки и
нечистые делишки, все боятся быть пойманными за руку и разжалованными, а хуже
того, вообще угодить в тюрьму. В этой городской суете появляется слух, что
ревизор уже приехал, приехал инкогнито. Всем кажется, что это Хлестаков,
молодой повеса, который ведет себя нагло и очень странно. Все
переполошились, каждый старается угодить ревизору, дать ему денег, польстить,
преклониться перед ним, опередит других, сказать что-то хорошее. Хлестаков
сначала ничего не понимает, пугается всеобщего внимания, потом быстро входит в
роль и начинает пользоваться свалившимися на него благами: живет в свое
удовольствие, "занимает" денег у всех, кто предлагает, обещает
жениться на дочери городничего и "временно" уезжает в Петербург,
чтобы закончить кое-какие дела и вернуться. Его провожают, все счастливы, и вот
приходит сообщение: ревизор приехал. Немая сцена.
*******************************
Замечательное произведение великого Гоголя, полное юмора и сарказма, богатый
язык автора, великолепно выписанные характеры героев, хочется читать и
перечитывать это комедию, и от души смеяться над теми пороками людей, которые
так мастерски обличает автор. </span>
<span>
Читання романів може не тільки
сприяти занурення у світ фантазій, а й надихнути на подвиги. Саме це і
сталося з головним героєм роману Мігеля де Сервантеса Дон Кіхот.
Хитромудрий ідальго з Ламанчі вів звичайне життя і користувався
авторитетом серед сусідів, поки не дістався до власної бібліотеки.
Лицарські подвиги і пригоди так вразили його, що він вирішив, ніби все
це нагромадження безглуздих небилиць - щира правда, що для нього в
цілому світі не було вже нічого більш достовірного. Одягнувшись в зброю
і видершись на стару шкапу, що отримала горде ім'я Росинанта,
новоспечений лицар відправився робити великі діяння.
Володіючи воістину лицарськими достоїнствами - благородною душею і
добрим серцем, хоробрістю і гордістю, порядністю та справедливістю, Дон
Кіхот задався метою звільнити Іспанію від злих чарівників, велетнів і
розбійників.
<span>Не маючи можливості зустрітися зі справжніми суперниками, він
закликав на допомогу уяву - і ось вже кипить бій з вітряними млинами. І
це - ще не самий ексцентричний вчинок. Герой роману намагався битися з
лютими левами, пускався в усі тяжкі, щоб прославити ім'я своєї дами
серця - Дульсінеї Тобосської.
Відірваність Дон Кіхота від реальності просто вражає. Здається, що він
не помічає, в якому часі живе. Тому не випадково його лицарські подвиги
виглядають смішними, а самого Дон Кіхота характеризують як
божевільного дивака, дурня і посміховисько, у якого вітряні млини
кружляють в голові.</span>
Але чи справді ідальго такий дурний? Адже поради, які він давав
Санчо Панси, який став губернатором, відрізняються мудрістю й
докладністю.
Мені здається, що Дон Кіхот - романтик і мрійник, що володіє власним
баченням світу, а його поведінка зумовлена прагненням допомогти, в
силу своїх можливостей, скривдженим, бідним і пригнобленим. На жаль,
сучасники не змогли зрозуміти і оцінити по достоїнству високі пориви
ідальго. І в цьому полягає трагізм його образу.
</span>
Волшебное зеркало досталась снежной королеве
1) в нем проснулись прежде забытые чувства, но он подавил их в силу своей гордости