Скласти невеликий роздум про те, чому діти часто не розуміють своїх батьків і навпаки, пропоную так: Дуже часто діти не
розуміють своїх батьків, а батьки своїх дітей. Через що виникає таке
непорозуміння? Я вважаю, що це стається через те, що люди не вміють розмовляти
одне з одним. Наприклад, дитина не розуміє, чого її мама не відпускає гуляти до
десятої години вечора. А мама замість того, щоб сказати, що вона дуже любить
свою дитину, піклується про неї, переймається за її цілісність, лише лається.
На цьому ґрунті виникають сварки.
<span> Говорять, що
існує конфлікт поколінь. Що старші люди не розуміють молодь, її звички та це
стає причиною конфліктів. Але я з цим не згодна. Адже хто може знати краще своїх
дітей, ніж їхні батьки і навпаки? Батьки та діти – найрідніші люди у світі, які
мають не боятися висловлювати свої думки, не боятися одне одного, бути рівними.
Якщо забажати порозуміння, то воно обов’язково прийде!</span>
У мене є друг. З ним я познайомився ще у першому класі. Він теж навчається у моїй школі, але в паралельному класі.
Мого друга звати Остап. Він невисокого зросту. Лице у нього кругле. Волосся русяве. Очі блакитні, мов небо. Він багато знає. Мені з ним цікаво і весело. Вчиться він теж добре. Він сміливий і сильний. Остап відвідує спортивну секцію. Може захистити слабшого. Він щирий і справедливий.
У нього є хобі. Він гарно малює. Про Остапа можна ще багато сказати. Головне, що він є хорошим другом.
Прилетів-відлетів. виясниться- ?...радіють-сумують
<span>Субстантивація є одним з видів міжкатегоріальної транспозиції, коли слова однієї частини мови вживаються у ролі іншої, у цьому випадку прикметник перестає виражати ознаку і набуває предметного значення, тобто виконує функцію іменника, напр.: «Доки на передовій було спокійно, доти й Багіров поводився сумирно» (О. Гончар); «Співці, Не марте, вчені, не шукайте, Хто був той цар і як йому наймення» (Леся-Українка). Існує три ступені субстантивації прикметника: синтаксичний, морфологічний і семантичний. Умовою для синтаксичного переходу прикметника в іменник є наявність словосполучення, де залежним від опорного іменника компонентом виступає прикметник. Під впливом контексту у словосполученні відбувається опущення, тобто редукція, опорного іменника, внаслідок цього прикметник, потрапивши в позицію останнього, перебирає на себе його функції. Пристосування прикметника виконувати роль іменника — називати уже не ознаку предмета, а сам предмет — супроводжується одночасною трансформацією граматичних категорій роду, відмінка і числа. Із словозмінних і залежних категорії відмінка і числа перетворюються на словозмінні, але незалежні категорії. Подібно до іменника, трансформовані прикметники вступають у валентний зв'язок з дієсловами — присудками і чисельно характеризують предмети, категорія роду із словозмінної стає класифікуючою; прикметник «присвоює» собі граматичне значення роду опущеного іменника, втрачаючи здатність змінюватися за родом, при цьому субстантивовані лексеми зберігають морфологічну форму прикметника, напр.: «...Тарас Григорович стрів на набережній чималий гурт цікавих» (О. Ільченко); «Ось вона [Оксана] вийшла на обніжок, і приїжджі одразу ж обступили її» (А. Головко)</span>
Хлібозавод; кінозірка; краєзнавство; боєприпаси; сухофрукти; землемір; чорноморський; вуглевидобуток; картоплесховище; першовідкривач.
<span>
яхт-клуб; школа-інтернат; гуси-лебеді; сон-трава; </span>