У кожному приміщенні повинен бути вогнегасник.
Рано вранці ми з бабусею пішли у садочок збирати яблука.
На моїй роботі провели перерозподіл праці робітників.
<span>Буденність і значущість. Простота і таїна. Звичайність і магЙ І це все вміщається у слові. Мабуть, коли створювалась мова як засіб спілкувай ня, людство ще не усвідомлювало до кінця силу слів. Бо якось би убезпечило! себе від його смертоносної дії. Слова зради, підлості вбивають щось значуще, що існує в людині заради добра і милосердя. Щастя і горе, радість і смуток – усе може бути в одному слові. І єдина залежність від контексту вимовлених слів та від почуттів, що закладаються в цьому слові.</span>«Яке щастя!» – і руки простягнені назустріч синочкові, який тупцяє по зеленому моріжку, усміхнені оченята звернені до матусі, до всього доброго світу, до людей, які ще не встигли для цього маляти зробити нічого злого і підступного^ Це все ще попереду, а сьогодні – зелений моріжок, лагідні руки мами, барвист метелики, що розважають і бавлять маленьку людину.«Яке там щастя!» – і зболені очі старенької жінки опущені донизу, до долон| що простягнена за милостинею. Роки прожиті. Доля не була ласкавою, багат довелося пережити: відривала від себе останній шматочок, економила кожні копійку, аби дітям було добре, щоб вони жили краще, ніж батьки. І ось… РідЯ* діти відцурались, кажуть, що в них теж не вистачає грошей, що треба до зими встигнути ремонт у квартирі зробити, тож до матері вони не наїздяться, не вона одна бідує: он скільки таких пенсіонерів. Але ж тим пенсіонерам (кого вона знає) хоч інколи діти допомагають, а то й забирають до себе, щоб доглядіти до смерті. Але це в інших, а в неї… Тепер ось – доводиться просити на шматок хліба, соромно й очі підвести, бо тяжко працювала весь вік, а на пенсію, виходить, і не заробила.«А щоб тобі щастя не було!» – і злобно перекошений рот, люттю налиті очі. Страшно в такі очі зазирнути, бо повіє від такого погляду таким мороком злоби й ненависті, що аж кров у жилах застигне. І слово в устах такої людини звучить і зловісно й страшно. Наитемніші закутки відкрилися в душі й вихлюпнулися назовні через слово, боляче зачепивши когось із ближніх.Слово одне, а бач, що воно може. Та все ж людина придумала слова не для ; зла, не для нападу, а для добра і взаєморозуміння. Тому, коли почуєш щось недоброзичливе, то знайди відповідник доброго слова, і злоба, як хвороба, відступить. Шануй і бережи добре слово на всі випадки життя, і добро, створене тобою, тобі ж і повернеться, а на землі ще однією доброю людиною стане більше.<span>
</span>
Птах названа так, тому що прилітає до нас з півночі разом з першим снігом. У перекладі з тюркського снігів, що значить червоногрудий. А потім воно змінилося на сучасне написання СНІГУР, т.к. пташка стала асоціюватися в народі зі снігом. Є така прикмета. Як тільки піде перший сніжок - чекай Снігура.
<em>Брехня</em>
Весна.Позеленівші листки дерев де-не-де попадали від сильного нічного вітру.Сонце вже встало,але хмарки його трішки прикривало.Та це не завадило потрапити промінцям до моєї кімнати,які лоскочуть мої ноги,з яких зпала ковдра.З самого ранку в мене передчуття,що день буде гарним,сонячним,незабутнім!З цими думками я встала,підійшовши до вікна,відчинила його і слухала,як десь,у далечі пташки насвістували вже знайому мені мелодію.Ох!Які спогуди про дитинство мені навіювали ці насвістування!І з посмішкою про добрі згадки,я напровлялася до кухні,аби поїсти,а потім,можливо,вийти на вулицю з друзями.
Після сніданку я зателефонувала Олесі,донька моєї тітки:
-Привіт!-,мовила я так безтурботно,так щиро.
-Привіт..-,буркнула вона і продовжила,- А чи не соромно тобі телефонувати мені після того що ти зробила??
Я здивувалась!Адже Олесі я ще змалку нічого поганого не робила!
-Але ж..Я тобі нічого не зробила..
У відповіть я чула лише гудки..Набравшись духу,я осмілилась потелефонувати тітці.Вона точно мала знати,що сталося.
-Алло!-, мовила тітка.
-Алло..Тітко Олено?Вибачте...-,я так і не встигла договорити..
-Це ти!Олеся мені все розповіла.Скажи мені,дитино,навіщо ти розказала всім,що Олеся ніби закохалася?Ще й сказала,що вона закохалась в того,хто їй симпатизує найменше!
-Але я нічого токого не говорила!
Розмову ми закінчили.Як потім вияснилось,дівчинка яка це сказала недолюбляла нас обох і хотіла нас розсварити.Е ні!Дружба сильна.А правда завжди спливе!
Майже в кожного є звичка поєднювати корисне з приємним. Наприклад, і їсти ,і читати одночасно. Через це в бібліотеках ми часто беремо заплямовані книги. Хіба вам приємно спілкуватися з неохайною людиною? Напевно, ні. Так сама і книга. Їй подобається коли за нею доглядають.Тому будь ласка ніколи не їште читаючи
