Хочете вiрте, хочете, нi, але вчора в три часи ночi iду я по лiсу .i тут мене ведмiдь попросив пограти на гiтарi, але ж менi ведмiдь на вухо наступив , так менi сказали в музичнiй школi.Тут менi ведмiдь сказав щоб я знайшов iди.I ось я згадав, що в мене е поклади в холодильнiку i ми з ведмiдем пiшли до мене додому. Прийшли, ведмiдь залiз в холодильник i почав iсти за обидвi щоки, аж шерсть намокла.Пiсля того , як вiн поiв, я його попросив пiти наколоти дрова, але вiн не захотiв, як говориться: " як iсть то упрiе, а як робить то замерзне".Тодi я думав, що вiн поiсть i пiде додому, але не все так бувае, як чоловiк гадае, вiн залишився спати в мене, та ще й на моему лiжку. Треба було лягати спати i я лiг, а ведмiдь був таким м"яким , але тут перериває мiй сон мама i будить мене до школи. Я з переляку пiдскочив i питаю де ведмiдь, а вона менi говорить , що не треба передавати кутi меду, що це був лише сон. Ось таке веселе утро було в мене вчора!
<span>Рідна українська мова — це основа нашої безмежно багатої культури. Класична українська література, починаючи від Шевченка чи навіть ще й від Котляревського, показала нам приклад того, як треба ставитись до народної мови, цього ясного і справді цілющого для художника джерела. До велетнів української національної культури безперечно належать Тарас Шевченко, Іван Франко, Максим Рильський. Шевченко ввібрав у себе могутній волелюбний дух українського народу. У своєму "Кобзарі" народний співець відобразив ціле море народного горя, невольницький поклик до помсти й порив до свободи, чарівну красу української пісні. Вогненною піснею та віщим словом повернувся поет до рідної своєї України. Вірні традиціям великого Кобзаря, класики нашої літератури створили в цей час такі всесвітньо відомі шедеври мистецтва слова, як соціальні повісті й романи (Панас Мирний), драми й комедії (І. Карпенко-Карий), поезію і прозу (Іван Франко), громадянську лірику і публіцистику (Павло Грабовський). Ці письменники боролися за чистоту й яскравість літературної мови, за високу художню майстерність.З двадцятих років руйнувалися наші безцінні святині, палилися українські бібліотеки, безжально витіснялася рідна мова з державних установ, середніх і вищих навчальних закладів. Ярлик "націоналіста" відразу чіплявся кожному лише за те, що розмовляв рідною мовою.Внаслідок такої "інтернаціоналізації" наш народ вироджувався, був позбавлений знань про власну історію, культуру.Максим Рильский у своїх віршах та творах закликав нас любити рідну мову та зберегти її для своїх нащадків. Він у своїй поезії надавав велике значення порівнянням та метафорам, підкреслюючи, що вони прикрашають літературну українську мову.Під час Великої Вітчизняної війни, коли горіли жахливим полум'ям міста та села України, коли ненависний ворог хотів задушити нашу національну свідомість, український народ не зрікся своєї мови. Жага любові до Вітчизни і жага помсти ворогові були провідними мотивами творчості Рильського під час війни. Одним з найкращих віршів Рильского є "Рідна мова". Поет радить вчитись у народу, в якого "кожне слово — це перлина, це праця, це натхнення, це людина". Замислюючись над рядками цього вірша, я уявляю собі історичні події того часу, коли рідну мову "...в ярмо хотіли запрягти, як дух степів, гарячу, і осліпити, й повести на чорні торжища, незрячу..."Хай немеркнучим заповітом усім синам й донькам України стануть полум'яні слова Максима Тадейовича:Мужай, прекрасна наша мова,Серед прекрасних братніх мов,Живи, народу вільне слово,Над прахом царських корогов,Цвіти над нами веселково,Як мир, як щастя, як любов!Максим Рильський проголосив ці патріотичні слова багато років тому, а звучать вони свіжо, актуально, адже боротьба за волю і співуче слово триває, бо вічним є народ, його національна свідомість, його культура і рідна мова.
</span>
:))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))
1. Талант мужності і співчуття. (С. Васильченко завжди був шляхетною, інтелігентною людиною, відданою обов'язку. Пережив революцію і громадянську війну, писав твори про дітей, вчителів, про потяг народу до світлого життя та щастя. Неодноразово письменник підкреслював, що прагне писати твори "меншим розміром, більшим змістом". Тому саме новела стала улюбленим жанром письменника.)
<span>2. Степан Васильченко - майстер малих жанрів прози. (С. Васильченко - майстер короткої новели та невеликої повісті, в основі яких лежить психологічний конфлікт. Умовно новели письменника можна поділити на такі групи: </span>
<span>1) життя села та його соціальні настрої; </span>
<span>2) школа, діти і вчителі; </span>
<span>3) трагедія народних талантів; </span>
<span>4) викриття імперіалістичної війни. </span>
<span>Його проза відрізняється своєю щирістю, душевністю, доброзичливим гумором, тонким психологізмом, внутрішньою делікатністю. Головна ознака їх - бути гранично правдивими до життя.) </span>
<span>3. Повість "Талант" - твір про долю таланту з народу. (С. Васильченка завжди хвилювала тема талановитої людини з народу. Головною проблемою повісті "Талант" є трагічна доля народних талантів, а саме талант Тетяни - співачки - і трагізм її долі в тогочасному суспільстві. Смерть героїні повісті - це звинувачення суспільства. У письменника болить душа, що талановита українська молодь зростала у неуцтві і темряві, не маючи доступу до освіти і культури.) </span>
<span>III. Степан Васильченко - класик нашої літератури. (Поезія оповідань письменника в їхній людяності, стислості, емоційності, душевності. Його твори сповнені віри в завтрашній день України, яку письменник дуже любив.)</span>