<span>Під час канікул потрібно не байдики бити, а допомагати батькам по господарству.
Мій кіт(собака) лінується встати та пограти</span>
<span>Біблія — одна з найвизначніших пам’яток світової культури, без якої не можна уявити собі розвиток письменства багатьох народів, серед них і українського. Впродовж тривалого часу Біблія (грецьке — книга) сприймалася тільки як сукупність релігійних текстів. Насправді ж у ній зібрано твори, які формувалися на Близькому Сході та 14</span>В Середземномор’ї від XII ст. до н. є. до II ст. н. є. У них втілилися уявлення людей про будову Всесвіту, походження людей, філософські роздуми, морально-етичні настанови, що не втратили своєї актуальності й досі. Кожна людина у цій книзі може знайти для себе щось важливе, близьке й зрозуміле. Не випадково ця Книга Книг і донині надихає митців на нові твори, залишається джерелом одвічних пошуків людиною смислу життя.<span>Біблія — це звід 50 книг. Складається з двох частин: Старого Завіту (Заповіту), що визнається за Святе Письмо іудаїзмом і християнством, та Нового Завіту — Святого Письма лише у християн. Старий Завіт складається з книг літописно-розповідних (книга Буття, книга Виходу, книги Ісуса Навина, Суддів, чотири книги Царств, книга притч Соломоната ін.), художніх (Твори Пророків, книга Іова) та суто ліричних (Псалтир, Пісня Пісень). Започаткував Святе Письмо Мойсей, а закінчили Христові апостоли. У Новому Завіті докладно йдеться про життя Ісуса Христа, його вчення, вчинені ним чудеса, його мученицьку смерть,воскресіння з мертвих і вічне життя. Розповідається про це в чотирьох Євангеліях святих апостолів — Матвія, Марка, Луки та Іоанна. Вражаючу картину страшного суду подає остання Книга Святого Письма Апокаліпсис, або Одкровення Іоанна Богослова.</span><span>У нашій культурі Біблія посідає особливе місце — з Остромирового Євангелія починається давньоруська рукописна книжність, з «Апостола» (1574 р.) та Острозької Біблії (1581 р.) — українське книгодрукування. Біблія використовується нашими книжниками ХІ-ХІІІ ст, зокрема літописцями (наприклад, Нестором у «Повісті временнихліт»), письменниками XIV—XVIII та ХІХ-ХХ ст. У 1868-1871 рр. переклад Біблії українською мовою здійснив відомий митець — Пантелеймон Куліш.</span>
Ніччю керує сон. Над піччю весіла гарненька стрічечка. З радістю поринаю у нові пригоди. Треба бути праведним суддею. Керуй молодістю поки вона є. :3
Для кожної людини найріднішою є та земля, на якій народився і живеш, та країна з якою повьязуєш своє життя,- це Батьківщина.Її не вибирають, як не вибирають батьків.»Можеш вибирати друзів і дружину,-писав Василь Симоненко,- вибрати не можна тільки Батьківщину».
Слова «Батьківщина» і «батьки» є спільнокореневими, і для людини це — коріння. яке дало життя.»Люблять Батьківщину не за те, що вона велика, а за те, що своя»,- писав Сенека.
загрузка...
Батьківщина -це рідний дім, де на тебе чекають завжди з любовью і надією.Рідна земля дає нам сили для життя.Достятньо подивитися на голубе небо і думкою, як у тій чудовій пісні. полинути аж до сонця і зірок. поглянути на Землю-і нам відкриється нова планета-край, що нагадує собою серце,-Україна, співуча рідна моя земля.
І моє серце саме з нею!
<span>"В праці, тільки в праці справжнє щастя"
Старовинна мудрість говорить, що людина - творець свого щастя. З цим, мабуть, треба погодитись, тому що справжнє щастя - це передусім вміння прекрасно любити життя і людей. Щастя - це горде відчуття своєї вагомості в суспільстві, але, мабуть, чи не найважливіше - це вміння віддавати вся свої сили, своє душевне тепло, полум'я свого серця служінню людям. І саме така самовідданість, народжена високим гуманізмом, і робить людину щасливою. І все ж таки, де криється коріння справжнього щастя? Відповідь може бути одна: в праці.
У свій час великий педагог А. С. Макаренко правильно говорив про важливість трудового виховання. Згадати хоча б його "безнадійних вихованців, які вже встигли побувати "на дні" суспільного життя. Здавалось, ніхто і ніщо не спроможний очистити їхні душі від бруду. Але благородні вчинки і безкорислива праця дала змогу радісно забриніти струнам у їхніх душах, повернути їх у русло чесного життя. Саме праця забезпечила їм щастя повноцінного життя.
Відомі всі висловлювання Олександра Довженка: "Прекрасна людина в бою за Батьківщину. Прекрасна вона в стражданнях і в смерті за неї. Але найсвітліша краса її в труді". І ця глибока думка переконливо розкрита автором у його безсмертній "Поемі про море", де показано красу людини в праці. Глибоко філософськими словами закінчується цей твір: "Любіть землю! Любіть працю на землі, бо без цього не буде щастя нам і дітям нашим ні на якій планеті".
Такий фінал твору, на мій погляд, глибоко символічний: він вказує на ті проблеми, які стоять перед молодим поколінням.
Звеличити, збагатити людину, зробити її життя справді повноцінним і багатогранним може лише всесильна любов до інших людей. Такі високогуманні погляди і поривання здатна дарувати людині творча праця.
Цей неперевершений героїзм, цю нездоланну силу і красу творчої праці нашого народу оспівано в кращих творах української літератури. Мимоволі згадуються невмирущі слова з поезії Павла Тичини:
Усмішка в народу розцвітає.
Кожен каже: й я свій труд несу!
Відбудова! - труд переростає
у красу.
У цих нібито й простих словах криється глибокий філософський зміст. І дійсно, тільки в процесі чесної безкорисливої праці людина по-справжньому здатна зрозуміти красу життя, велич людського існування. Лише тоді вона зможе повністю оцінити все те прогресивне, що створило людство в ході свого розвитку ввійти в чарівний світ прекрасного, збагативши свою душу неоціненним скарбом. А з іншого боку, саме це усвідомлення своєї повноцінності, збагаченості робить людську працю творчою і чимось наближає до мистецтва.
Але я гадаю, що будь-яка праця буде приносити людям користь, якщо людина обирає ту галузь праці, до якої вона більш за все здібна і яка здається більш корисною, а також таку, щоб її труд приносив якомога вагоміші результати. Для цього людині потрібні розум і знання.
Саме ця думка, доведена самим життям, оригінально зазвучала в поетичній творчості М. Рильського (збірка "Троянди і виноград"). Автор впевнено говорить:
У щастя людського два рівних є крила:
Троянди й виноград, красиве і корисне.
Улюбленій справі людина віддає всі сили, всю енергію, всі знання, ця справа буде виконуватися краще, віддача, як говорять, буде більшою.
Отже, так і тільки таке життя можна назвати прекрасним. І лише в беззавітному служінні людству, в невтомній творчій праці кожний із нас зможе знайти справжнє людське щастя.
</span>
