Людина, яка хоче займатись вивченням природи та її захистом, повинна володіти навичками :
бережливого ставлення до природи,
дотримання екологічних норм поведінки у природі,
спостережень за змінами у природі,
користування приладами для вимірювання маси та розмірів тіла,
орієнтування на місцевості,
навичками проведення дослідів,
насаджування рослини,
вирощення кімнатних рослини,
допомоги птахам і звірам взимку,
передбачення погоди за народними прикметами,
уміти розрізняти отруйні рослини і гриби,
мати навички користування мікроскопом,термометром,рулеткою,барометром,компасом, картою,лінійкою,годинником.
Переповнений радістю, задоволений зустріччю, посипаний сіллю, материнською любов'ю.
Я би хотила прославитися коли я виросту Тим що я все досягла сама без допомоги инших людей
Людини немає без батьківщини. Або. Без Батьківщини немає людини.
Падала в буйні трави,
І нікого не зустрічала навколо,
Тільки на солодких Отава
Кінь паслася. Мені хотілося на ній
У вільні степи помчати,
Геть полинути від образ і друзів,
І назавжди там залишитися.
Я приносила коню рафінад,
Гладила темну гриву,
Він мені дарував гордий полум'яний погляд,
І був, як диявол, красивим.
Якось під вечір, під пісні цикад,
З конем я говорила,
Про світ земний і про дідусів сад,
Що всією душею любила.
Мені так хотілося його за вуздечку
Взяти, відвести до старої груші,
Дитячого серця довірити мрію -
Кінь так умів серце слухати!
Чув він душу, її розумів,
І своєю мордою холодної
Руки мені ніжно в тиші цілував,
Сам бути мріючи вільним.
Кінь був прив'язаний мотузкою до стовпа,
І мені здавалося, він плаче,
І я вирішила - йому допоможу,
Просто - не вийшло інакше.
Довго в той вечір кухонним ножем
Я розрізала мотузку,
Було трохи страшно, і в дитячій душі
Трепетно було, ніяково.
Я відпустила на волю коня!
Він мені заіржав, посміхнувся,
Мордою своєї вдячно в мене
Прямо з розгону уткнувся.
Ну а потім поскакав, як шалений,
Трави збиваючи підковою ...
Тільки потім він знову був зі мною,
Реготом зустрічаючи день новий.
Я ж не знала, що кінь поскакав
До будинку, де жив він, рідного,
Просто господареві вірним він був,
Видно, не міг по-іншому.
Тільки в той вечір, коли в темряві
Мчав він з диким захопленням,
Раптом осяяння підійшла аж до мене -
Я адже дружила з Пегасом!
