До нещодавна книги вважалися найціннішими речами. Проте з розвитком технологій з'являються нові прилади, які, здається, приносять більшу користь людству. Сучасне інформаційне суспільство надає перевагу комп'ютерам. Ці машини витісняють все на своєму шляху. З кожним роком на виробництвах ми бачимо все більше комп ютерів та нових технологій.
Майже в кожного з нас вдома стоїть невеликий ящик, від якого, можна сказати, залежить наше життя. Звичайний домашній персональний комп'ютер замінює все: спілкування з друзями, дворові ігри, читання книги. На даний момент майже не залишилось підлітків, які надають перевагу читанню книг. Ніхто не може уявити своє життя без комп'ютерів, адже це не тільки наш ПК, це й уся побутова техніка: холодильники, мікрохвильові печі, телевізори, електрочайники.
Та навіть якщо говорити про звичайний персональний комп'ютер, кожному ясно, що він давно вже витіснив книгу. Все більше людей надають перевагу комп'ютерним іграм, соціальним мережам та читанню в інтернеті. Адже це зручно - книги на полиці не припадають пилом, сторінки не жовтіють, та й тепер не потрібно півдня просиджувати у бібліотеках для того, щоб знайти якусь інформацію.
Дехто скаже, що немає різниці між звичайною та електронною книгами. На мою думку, вона є. Та ще й яка! Варто лише взяти книгу до рук та відчути цю насолоду. Запах свіжих сторінок, дотик якісного паперу...
«Книги - це кораблі думки, мандрівні по хвилях часу, вони бережно несуть свій вантаж від покоління до покоління...», - сказав один мудрий чоловік, і я повністю поділяю його думку.
Тополя в небо руки підійма. Напевне, хоче дістати тонкими пальчиками пухнасті хмарки, що так швидко минають її. Їй так хочеться обійняти тепле і ніжне сонечко, що кожен день ніжить її маленькі зелені листочки. Коли до тополі навідується свіжий вітерець, вона ніжно лопоче йому про свої справи. А він тільки бешкетує, як навмисне, безтямно грається з її пляттячком і мереживним пушком, путається у волоссі. Подруги-вишні тільки заздрісно поглядають у її бік, ніколи їм не дотягнутися до неї зростом. А сонечко дивиться на все з гори і тільки посміхається.
"<span>В свої хаті своя правда, і сила, і воля" , - шепочу я їй. </span>
Сьогодні нам на семінарі казали :"Людина така, яке її уявлення про щастя" .
"<span>Усе відбивається в пісні, як в морі" , - сказав мені дідусь.</span>
<span>"<span>Неправді властиво не стояти на одному місці" ,- вважав філософ.</span></span>
<span><span>Моя бабуся говорила, що "<span> особисте щастя залежить від щастя народу". </span></span></span>
<span><span><span>"<span> Тільки труд- життя основа, краса всевладного життя" , - писав письменний в своєму філософському романі.</span></span></span></span>
<span><span><span><span>У народі кажуть : "<span> Мова народа є... цвіт усього його духовного життя".</span></span></span></span></span>
Діалог 2 «Чому ти не у школі?»
- Доброго дня, Ганно Степанівно!
- Здрастуй, Петро! А ти чому не у школі в такий час?
- Так зараз же весняні канікули. До наступного понеділка ми відпочиваємо.
- Зрозуміло! Ну, канікули – це добре. Можна переробити купу корисних справ. От ти, наприклад, на що витрачаєш вільний час?
- О, багато на що! Гуляю, читаю книжки, вчуся працювати на комп’ютері…
- Молодець! А чи багато вам задають на канікули?
- Так, задають немало. Це ж канікули посередині семестру. Ось по літературі два великих твори задали, доповідь по географії та ще декілька задач та вправ. Сумувати ніколи!
- То й добре. А зі шкільними товаришами спілкуєшся на канікулах?
- Звичайно! Тільки багато хто з них їде кудись відпочити. Зате потім повертаються з новими враженнями та розповідають багато цікавого! А як справи в Миколи?
- Усе добре. Микола зараз на лекціях – у студентів немає канікул у середині семестру.
- Справді? Це, мабуть, важко – вчитися півроку безперервно.
- Мабуть, спочатку так, а потім звикають. Ну добре, відпочивай! Переказуй вітання мамі!
- Дякую, а Ви – Миколі! До побачення!