Літак, прилітати, відлітає, політ, перелітний, пролітати. Корінь літ, префікси: 2-при, 3-від, 5-пере, 6-про. Все
Ці іменники вжито в орудному відмінку
<span><span>Повідомте його про зустріч,щоб(СПР з пiдрядним мети) вiн не запiзнився.
</span>Учням радимо щоденне читання художньої літератури,бо(СПР з пiдрядним причини) це допомагаэ збагатити <span>їх мову.
</span><span>У всьому відчувалося наближення зими,дарма що(СПР з пiлрядним допустовим) сонечко на вулицi сiяло.</span></span>
Під лежачий камінь вода не тече…Камінь що котиться мохом не обростає… Рух це життя і рухатись треба вперед, впевнено йти до мети. Наш обов’язок старанно навчатися, здобувати професію. Без цього неможливо кимось стати у житті, але легко загубитися і прожити нікчемне, нічого неварте життя. Ніхто не мріє стати волоцюгою, а от здолати лінощі важко майже кожному. Я дуже люблю читати українські народні приказки. прислів’я, притчі, легенди де висміюється ледарство. Я переповім одну з притч.
Жила жінка з чоловіком, а був він справжнісіньким ледарем. Кроку лишнього не ступить, зовсім нічого не хотів робити, без жінки пропав би. Але життя є життя і одного разу їй довелося збиратися у далеку дорогу, щоб відвідати хвору сестру. Як же залишити чоловіка вдома, поїздка для нього занадто важка… Жіночка була дуже кмітлива, розумна і ось що вигадала. Вона спекла велетенського бублика, наділа чолов’язі на шию і поїхала. До повернення дружини він мав би дожити, крути собі та їж. За кілька днів жінка повернулася і побачила мертвого чоловіка, що прогриз дірку, а далі навіть пальцем не поворухнув, щоб того бублика зрушити. Цю історію розповіла нам моя перша вчителька, щоб ми засвоїли урок і не були ледарями.
Над моїм вікном ластівки звили собі гніздо. По крихітці носили вони в дзьобах мокру глину. Потім я побачив їх задумливі палеві голівки, срібно-чорні оченята. Ластівки зігрівали гніздо.
Та одного разу трапилась несподіванка. Замість ластівки я угледів у гнізді горобця. Він витріщив свої жовті очі, настовбурчився весь, почував себе господарем. Він був непорушний і гордий.
Ластівки злетілися з усіх дворів, кричали, кружляли, плакали... і почалося щось неймовірне. Ластівки прилітали з мокрою глиною у дзьобах і закладали вихід із гнізда. Вони вирішили ув'язнити горобця. Замурувати його навіки.
Уже ледь-ледь видно його голову, уже тільки очі поблискують з глибини гнізда.
Така була розплата (За В. Земляком).