Пам'ятаю як я поїхав до бабусі в село. Я гуляв на картопляному полі. Перейшов долину, їду до річки й бачу криницю. Акуратно подивився - темно як вночі. Чую - кап!,- капля води впала з відра, яке трималося іржавим ланцюгом. Хоча я був сам, я сидів, чекав поки хтось не прийде, й не розкаже про цю криницю. Те, що я чув це, мукання корови.
І ось бачу що хтось йде з відром. Це сусід бабусі. Він розповів, що цю криницю розкопали дуже давно і що вода цшєї криниці цілюща. Ось про таку криницю я чув, і бачив
1) Я вчора їздила до своїх родичів у *Луцьк*.
2) Париж*ськ*і вулиці мене дуже зачаровували своєю вишуканістю.
3) *Луцьк*- древнє місто.
4) Коза*цьк*ий отам дуже впевнено керує своїм військом.
В історії кожного народу є імена, які він свято береже у своїй пам'яті і з великою любов'ю та повагою передає з покоління в покоління. Є таке ім'я і у нашого народу — Тарас Шевченко. Не було і немає в Україні поета, який був би йому подібний. Не було у неньки України сина, який так ніжно і віддано любив свій народ і так страждав за нього. Саме він зберіг і повернув народу його голос — українську мову. Для кожного з нас ім'я Шевченка є святим.
<span>9 березня 1814 року у селі Моринцях у сім'ї кріпака народився хлопчик. Йому дали ім'я Тарас. Рано залишився він сиротою. Спочатку померла мати, а потім пішов слідом за нею і батько. Чого тільки не довелося винести малому Тарасові! І тяжку працю, і науку у п’янички - дяка, холод і голод. Але, на щастя, пан Енгельгардт помітив незвичайні здібності хлопця, і Тараса почали вчити малювати. </span>
<span>Із здібного хлопця виріс талановитий поет і художник. Картинами Шевченка пишаються усі країни, та не тільки картинами. Його поезії відкрили українцям двері у незнаний досі світ, дали зрозуміти, що їхня мова незгірша за інші, а навіть навпаки: такої мелодійної, задушевної мови треба ще пошукати. </span>
<span>Багато років пройшло після смерті Тараса Шевченка. Але його поезії, його картини забути неможливо. Вірші Кобзаря завжди на слуху. Вони підтримували українців під час багатьох війн, бідування, під час пошестей і голоду. Вони ставали наче добрими порадниками у скруті, бо написані з такою щирістю, що душа бринить від щастя чи від туги. Багато з них стали піснями, і тепер вже ніхто не може їх відрізнити від народних пісень. </span>
1 колонка: неначебто вже ніч; проте мовчу; якби не тин.
2 колонка: дарма, що не козак; сміх та й тільки;ото ж усе зваж; тим часом, як усі мовчали; хоч би хто один; все ж прийду; отож бо не будьмо злі; коли б сидів тут; та ж згодиться; тому що важливе; то ж будь розумним.
3 колонка: тож-то й думав він; тим-то й часу нема; тільки-но приніс; якби-то сам; ніби-то якийсь палац; тому-тоі звернувся до них.
