Що подарувало нам сьогодення? Залежність від грошей, модернізацію суспільства, масову еміграцію за океан… Скільки віків український народ домагався права на відкрите існування?! Ми пройшли через війни, тортури, усілякі «Емські укази», революції, голод… І тепер, коли на дворі XXI століття, ми відлучаємося від свого коріння і орієнтуємося на уніфіковану й стандартизовану «масову культуру». Прикро, що навіть у сільській місцевості, де в побуті й заняттях населення збереглося чимало традиційного, зараз царить урбанізація. Чи не парадокс, що син звичайного хлібороба не вміє працювати на полі, а дочка прясти і вишивати?І де ж поділася та любов до землі, яка раніше давала можливість вижити нашим предкам?<span> Прикро, що люди забувають духовні традиції, народні звичаї, пісні, одяг…Адже не кожна країна у світі може похвалитися такими скарбами! Не кожна має таку духовну спадщину! Традиційна етнокультурна інформація може зберігатися тільки передаючись від покоління до покоління, несучи в собі коштовний вантаж. Звертання до традицій не означає нехтування можливостей сьогодення. Тільки осмисливши минуле, дізнавшись витоки своєї культури та історії, можна не тільки чіткіше зрозуміти сьогодення, а й правильно обрати шлях розвитку.</span>
Люди дуже часто говорять про те, що потрібно творити добро, і тоді світ стане кращим. «За добро добром відплачують» - говорить народна мудрість. Але з екранів телебачення часто демонструють зовсім протилежне: от зробиш комусь добро, а він тобі злом віддячить.
І знайомі з цим згодні: невдячні люди дуже часто трапляються навколо нас. Можливо, злом вони за добро не відплачують, але й подяки від них не дочекаєшся.
Але чому все одно потрібно творити добро? Мабуть, тому, що це нагальна потреба людини – посміхнутися комусь, простягти руку допомоги. Допомогти перейти вулицю, зігріти змерзлого, винайти для хворих чудодійні ліки. Або просто сказати добре слово підтримки.
Звичайно, коли людина говорить красиві слова та обіцянки – це ще не так багато вартує. Потрібно підкріпляти свої слова реальними вчинками.
Я думаю, що творити добро – це потреба навіть не просто людини, а всякої живої істоти. Скільки буває випадків, коли, наприклад, кіт виховує покинутих цуценят, або навіть вовки вигодовують загублених у лісі людських малюків. Не може жива істота жити без того, щоб самому творити добро. Усі релігії світу вчать нас робити добрі вчинки, і християнська віра теж.
Мабуть, у нашому непростому світі складно творити добро. І мені, як і усім, теж хочеться його творити. Але не завжди виходить. Часто забуваєш, що потрібно сказати щось хороше, а замість цього дратуєшся та огризаєшся на близьких та друзів. А потім почуваєшся дуже соромно. Часто губишся, коли час зробити добрий вчинок, а потім думаєш: потрібно було вчинити так і так…
Ми боїмося чинити добро, тому що не впевнені, що нам за це віддячать. Хотілося б скинути ці обмеження і просто робити добро безкорисливо, не сподіваючись на вигоду. Від цього можна отримати велику, безмежну радість. Найщасливіші люди – ті, хто вміє допомагати іншим просто по волі своєї душі. І для них це так само природно, як дихати. Оточуючі інколи вважають таких людей майже святими.
А той, хто добра не робить – він неначе живе у неповну силу, зіщулившись, озираючись навколо: де б вигоду знайти. Він не проживає половину свого життя, і з його очей ніколи не ллється життєдайний світ. Часто і дивитися на такого не хочеться.
Знаєте, одним з прикладів безкорисливої доброти я вважаю героїню поеми «Наймичка» Тараса Шевченка. Ганна виховувала свого сина, все робила для нього, хоч знала, що він не вважає її своєю матір’ю. Він міг би вирости та вигнати її на вулицю – адже для нього вона була усього лише наймичкою. Стара та хвора наймичка кому потрібна? Ганна цього не побоялася, і все життя віддала Маркові та його родині. І серце хлопця відізвалося на її доброту - він полюбив її як матір. Добро все одно знаходить справжню подяку, я в це вірю.
Напровесні розцвітає підсніжник,його ще називають Шафран Гейфеля.Коли ще надворі холодно і лежить сніг,а подекуди зеленіє трава там дружно знизу зземлі починають висовувати свої фіолетові і білі голівки підсніжники.Вранці квітка підсніжника закрита,а коли опівдні зверху на неї засвітить сонечко то поступово починає відкриватися.Підсніжники ростуть дуже густо і як же приємно дивитися як вони квітують весною уже м'яко встеляючи своїми квітучими килимами луги.Куди не подивишся і ззаду, і зпереду,і по сторонам усюди синенькі підсніжники.
М'яч, пір'я, м'який, повітря, преслів'я, мар'яна, здоров'я, п'ятниця, пам'ять, пам'ятник, м'ята, об'єкт, обє'м, об'єднання, в'язання, ім'я, під'їзд, черв'як, Б'янка, комп'ютер.
Кішка тінню кралася до вітальні