<span>Поряд із нашим будинком парк. Ми з подругою гуляли у дворі, потім вийшли за дім і пішли вулицею до парку. За нами плентався дворовий пес Байкал. Це був досить здоровий собака. Сіро-білого кольору шерсть з темними плямами на спині й голові, пухнастим хвостом і великими міцними лапами. Морда у Байкала добра і перехожі, які вперше бачили собаку, відчували, що він їм не заподіє лиха. До парку залишалось із сотню метрів, коли Байкал виявив занепокоєння. І недаремно. На тротуар несподівано вискочила білка. Чи то допитливість виманила її з парку, чи то сплутала вона паркову алею зі звичайною міською вулицею. Щоб там не було, білка опинилася перед нами. Маленька, у руденькій шубці, з великим пухнастим хвостом, оченята-гудзики чорні, вуха насторожено стирчали. Білка сиділа поруч із деревом і дивилася на нас. Ми зупинилися, затамували подих, боялися злякати малу. Міг би налякати білку й Байкал, але він поводився напрочуд дивно. Він теж завмер на місці і, схиливши велику голову набік, ніби намагався зрозуміти, шо це за звір перед ним? На кішку не схожий, на собаку теж.</span><span>Байкал подивився на нас, немов запитував: як мені поводитися? Кинутися . незнайомки чи чекати нашої команди? Але розв’язка надійшла несподівано. На| гілку дерева, просто над білкою, сіла сорока. Вона невдоволено покрутила головою, а потім буркотливо заскрекотіла. Білка миттю стрибнула на стовбур і зникла! у кроні. Сорока знялася з гілки і полетіла, а ми пішли далі. Байкал декілька разів) винувато гавкнув, наче виправдовуючись у тому, що білка зникла.</span><span>
</span>
Мати (підмет, іменник) вірила (присудок, дієслово): земля (підмет, іменник) усе (додаток, займенник) знає (присудок, дієслово), що (додаток, займенник) говорить (присудок, дієслово) чи (сполучник) думає (присудок, дієслово) чоловік (підмет, іменник), вона (підмет, займенник) може (присудок, дієслово) гніватись
(присудок, дієслово)
і (сполучник) бути
(присудок, дієслово)
доброю (присудок, іменник) , і (сполучник) на (прийменник) самоті (обставина, іменник) тихенько (обставина, прислівник) розмовляла
(присудок, дієслово)
з (прийменник) нею (додаток, займенник), довіряючи (обставина, дієприслівник) свої (обставина, займенник) радощі (обставина, іменник), болі
(обставина, іменник)
, просячи
(обставина, дієприслівник)
, щоб (сполучник) вона (підмет, займенник) родила (присудок, дієслово) на (частина присудка-фразеологізму, прийменник) долю (присудок, іменник) всякого (додаток, займенник): і (сполучник) роботящого (додаток, прикметник), і (прийменник) ледащого (додаток, прикметник).
Схема: [ ] : [ ], (що ), [ ], і [ ], щоб ( ). Питання треба поставити від другого головного речення до першого підрядного (що?), від четвертого головного речення до другого підрядного (що?).
Речення розповідне, неокличне, складне з різними видами зв"язку (безсполучниковим з відношенням одночасності, сполучниковим сурядним з єднальними відношеннями і сполучниковим підрядним); 1 блок - [ ] : [ ], (що ), [ ] - складне речення з різними видами зв"язку (безсполучниковим і сполучниковим підрядним); 1 просте речення: двоскладне, непоширене, повне, неускладнене; 2 просте речення: головне, двоскладне, поширене, повне, неускладнене; 3 просте речення: підрядне з"ясувальне, двоскладне, поширене, повне, ускладнене однорідними присудками; 4 просте речення: двоскладне, поширене, повне, ускладнене однорідними присудками; 2 блок -
[ ], щоб ( ) - складнопідрядне речення; 1 просте речення - головне, двоскладне, поширене, неповне (пропущений підмет мати), ускладнене однорідними відокремленими обставинами; 2 просте речення - підрядне з"ясувальне, двоскладне, поширене, повне, ускладнене однорідними додатками.
Сьогодні у нас був веселий урок, Петрик як завжди не слухав учительку.
Зелена парта стоїть у нашому класі.
<span>Надворі стоять пишнокосі берізки, і в них не можливо не закохатись.</span>
Спонукальні слова-речення виражають спонукання: наказ, заклик, прохання
тощо, одночасно вказуючи на емоційну реакцію мовця в певній ситуації. Функцію
таких речень виконують вигуки і близькі до них слова, зокрема геть, годі, гайда, гей,
марш, стоп, ура. караул, точка, шабаш, гвалт, цить, ну, ша, доволі та ін., наприклад:
Пані Наталя перша скочила з місця. — Гет ь! — скрикнула вона тонко й пронизувано. -
Геть!.. Вона ще дітей м ені поріже!.. Жени ї ї геть!.. (М. Коцюбинський); —Г оді! годі!
- кричав, переводячи духа, господар. — Музико! годі, перестань! (Панас Мирний); -
Отамане! — «Тут». — Гайда! (Б. Грінченко); — Матросе, Матросе, дивися! — «Цить»,
- відповів безгучним шепотом Матрос (І. Микитенко).
Своєрідними спонукальними словами-реченнями є звертання до свійських
тварин, наприклад: У дядька одна надія на коней: — Но, клят і! (Петро Панч); щ Тпру!
<span>Д е ж це ми? (С. Скляренко); — В йо! — спокійно гукнув на коня! (М. Стельмах).</span>