Спільнокороеневе до слова широкий-вузький,
За що я люблю Україну?
06.03.11, 18:18 Ми любимо тебе, Україно! любов, україна
Траплялося, що я мріяв жити в Японії, Греції, Китаї, Австралії, Америці… і ці бажання були настільки сильні, що я ненавидів долю, яка визначила Україну як мою Батьківщину! Та я задумався, чи є на світі ще одна така країна: бідна і багата водночас, красива та брудна, велика і несміла…
Чарівні краєвиди, безмежні поля, багата земля, чисті ріки, - це все – моя Україна. А щирість та доброта моїх співвітчизників відомі далеко за її межами.
Чи можна не любити країну, в якій народився я, мій брат, сестричка, батьки, друзі? Як не любити нашу пісню, танок, мелодію осіннього лісу, зимову завірюху, весняні переспіви та медові пахощі літа. Я люблю її за очі кохані, за усмішку сонечка, за купола Києво-Печерської Лаври, за Хрещатик у Києві та Сумську в Харкові, за відпочинок в Криму та Карпатах, за привітні гостини у Львові та Гоголівські вечори в Диканці, за Шевченка-поета та Шевченка-футболіста, за мрію, за щастя, за мир та розуміння. Я кохаю палко, без міри , мову вкраїнську мою.
Не даремно птахи з теплих країв повертаються до України, соловей дарує свої пісні, лебеді – вірність, а голуби – надію на майбутнє.
Не знаю, чи думали ви, що буде, коли покинете Україну. Я думав і не раз. Думав, що зможу, що хочу та мрію. Але все не так. Я, мов калина, яку пересаджують з місця на місце, приймуся, буду рости, але мій цвіт, мій аромат не буде такий яскравий, не такий рідний.
Знайти-відшукати
подарувати-дарувати
аргументувати-підтверджувати
йти-крокувати
Кожного року прилітає в наш край на своїх різнобарвних крилах осінь – чарівниця. Візьме вона чарівний пензлик у руку, проведе ним разочок по однотонних зелених листочках, і вмить заграють вони різними кольорами! Жовтий, червоний, помаранчевий, багряний, золотий! Навіть вогняний! Коли я восени проходжуюсь поміж дерев, в мене створюється враження, немов би я потрапив у якусь різнобарвну картинку з дитячої розмальовки. Недивно що цю чарівну пору року так часто зображують художники на своїх картинах. От і український художник Федір Федорович Манайло не втримався, та й написав картину «Золота осінь». Аби назавжди залишити нащадкам неповторний витвір природи. На картині зображений ліс, до частини якого вже встигла доторкнутися могутня чарівниця. Але більшість дерев ще зелені. Судячи з цього, можна впевнено сказати, що на картині зображена рання осінь. Дивлячись на полотно, в мене виникає відчуття спокою і затишку. Скоріш за все, це через кольори цієї картини. На полотні переважають барви теплих тонів. На передньому плані картини можна побачити декілька білокорих берізок, які схилившись одна до одної, перешіптуються про щось цікаве. Поруч із ними визирають багряні гілочки кущів, що підслуховують розмову берізок. Трохи правіше тече кудись тиха ріка – мрійниця. А сонні береги, що її оточують, вже вкрилися пожовклою травою та золотим листям. На задньому плані видніються сільські хатинки. Мабуть, це село сховалося у лісі, серед могутніх дубів, що височіють трохи далі. І лише його краєчок наважився визирнути з під свого надійного укриття. А за могутніми дубами, що ховають під собою село, височіють величезні карпатські гори, які напевно захищають це чудове місце від холодних північних вітрів. У верхній частині картини ми бачимо світло-синьо-сіре небо. З якого ледве зривається дрібний осінній дощик. Сама по собі картина спокійна, але в той же час вона рясніє життєрадісними світлими барвами. <span> Дивлячись на картину "Золота осінь", глядач мимоволі проймається глибоким почуттям любові до рідної природи, що дарує нам незабутні хвилини високої насолоди прекрасним.
</span>