-Привіт
-Привіт
-Як пройшли твої каникули?
-В мене дуже добре я гуляла, їздила до моря ,а як твої?
-В мене теж дуже добре спочатку я ходила до лісу у похід з батьками,а потім ми теж поїхали до моря
-Це дуже добре!Я б теж хотіла до походу
-Якщо хочешь ми тебе з собою у наступний раз візьмемо
-Так було б гарно
-Гаразд,до зустрічі
-Бувай!
- Привіт, я так рада тебе бачити, чому ти тут, адже ти збиралася до Львова
- Привіт, я вже зїздила до Львова, це чудове місце, а зараз вирішила зайти за смачненькою ватрушкою, а тобі що тут потрібно?
- Оскільки у цьому універмазі є все, тому я хочу обрати декілька блокнотів і ручок для шклии..
-Може я тобі допоможу
-Було б добре
-А ті потім зможеш допомогти обрати мені якусь чудову сукню?
- Так, звісно, я у цьому фахівець
- Добре, я покладаюся на тебе
- Хихи, добре, ходімо за моєю канцелярією
План
1. Людина і природа.
2. Стихійні лиха.
3. Любіть природу!
Багато століть тому, людина цілком залежала від природи. Вона була безпорадною перед сильною зливою, пожежами лісів, виверженнями вулканів…
Але вона жила в єдності з природою. Вона була вдячною за їжу, що давав оточуючий світ, та за придатні умови для існування. Людина була чутливіша для природних ритмів, адже їй це допомагало вижити та пристосуватися до можливих природних змін.
Сьогодні здається, що людина нарешті перестала залежати від природі. Ми починаємо вірити в ілюзію, що нібито ми самі по собі, окремо від неї, що ми підкорили її, поставили собі на службу. Цьому здебільшого сприяє технічний прогрес. Ми навчилися створювати геніальні механізми, модифікувати їжу з незрозуміло чого, ми влізли навіть у ДНК людини та програмуємо її генетичний код, ми навчилися створювати дітей «під заказ» - з пробірки. Та чи це дає нам привід для гордості?
Насправді ми залишилися на рівні доісторичних людей, з однією різницею, що майже остаточно втратили зв'язок з природою. Ми також безпорадні перед обличчям стихійних лих. Проти цунамі, потужних землетрусів або торнадо безсилі усі наші наукові розробки. Ми в змозі лише приблизно передбачити час катастрофи, але не знешкодити її. Вулкани, що вивергаються й сьогодні,і також не питають для цього дозволу. А ми тільки й встигаємо евакуювати наступну порцію жителів небезпечних регіонів.
Можливо, пора забути про свою надуману велич, відволіктися від своїх новомодних гаджетів та повернутися обличчям до Землі, природи та нарешті усвідомити, що ми є одним цілим. Ми пов’язані глибше, ніж можемо собі уявити. Ми маємо шанувати її, берегти та любити. Можливо тоді, і самі нарешті зможемо еволюціонувати як вид.
Я їздив трамваєм.
Я бігав додому.
Я бережу книжку.
Я сидів тихо.
