Місто це люди. З покоління в покоління вони творять його історію. І ті хто своїми ділами примножив славу Вітчизни живуть у вдячній пам'яті народу. Вони навічно залишаються в місті у назвах вулиць площ бульварів.
Столиця України Київ... У переплетінні його вулиць і провулків у шатах парків і дніпровських схилів відчувається подих минулих епох велич сьогодення.
Крізь серпанок віків убачається нам відома Володиммрська гірка. В давні часи недалеко від неї височіли міські ворота через які вирушали в походи слов'нські дружини оберігаючи Русь від нападів ворога здобуваючи їй славу.
Стародавній Київ відіграв велику роль у міжнародній політиці свого часу укладав військові союзи підтримував торговельні відносини з країнами Європи Близького Сходу і Скандинавії. У Нижньому місті жили ремісники серед них були умільці понад 60 спеціальностей. Це позначилось і на назвах вулиць Подолу які і досі збереглися Гончарна Кожум'яцька Бондарська та інші.
З Володимирської гірки видно спокійні води Славутича наче і не було тут кривавих побоїщ не оточували Київ орди кочівників.
Оживають легенди сивої давнини. Вулиці Олегівська Святославська Рогнідинська. Мудрість безстрашність любов ось що стоїть за цими назвами.
Сльози і кров густо кропили землю в Києві битви і пожежі перетворювали велике і багате місто на руїни.
Але минали роки і знову місто відроджувалося відбудовувалося набирало сил.
Вони ніжні та лагідні, бо завжди готові приголубити та пригорнути. Руки впевненої допомоги і дорогоцінної підтримки, що подаються мамою у скрутну хвилину та оберігають нас від усіляких негараздів. Вони працьовиті, рухливі, натруджені, постійно у роботі. Адже материнські руки наводять чистоту, варять смачні страви, приносять різноманітні покупки, перевіряють домашнє завдання. Вони не тільки надійно та міцно тримали нас, коли ми були ще зовсім малими, але і тепер є великою опорою у нашому житті.
На мою думку, мамині руки дуже багато піклуються про нас і майже не думають про себе. Тому ми повинні цінувати цю любов і допомагати своїм мамам.
<span>На радость ученикам преподаватель вышел из класса и все вздохнули с облегчением! </span>
<span>На радость, сегодня солнечная погода и мы сможем поехать в лес отдохнуть!</span>
- Привіт, Андрію!
- Здоров був, Денисе,як тобі перші навчальні дні?
- Погано, я весь час нудьгую.
- Чому?
- Я ненавиджу школу. Я не хочу до неї ходити, бо я небачу в цьому сенсу!
- Ти помиляєшся!
- Невже? Хіба ти маешь іншу думку стосовно цього?
- Так.
- То поділись зі мною!
- На мою думку, школа - один із найкращих етапів нашого життя. Ми ходимо до школи і вчимось,нам дають безкоштовні знання, які допоможуть нам в подальшому житті. Тебе підтримують, направляють твої здібності, допомагають.
- Це все так, але я не хочу робити домашні завдання!
- Звичайно, це не найприємніша праця, але роблячи це ти стаешь самостійним і відточуєшь свою силу волі, адже у дорослому житті ніхто небуде над тобою корпіти, одже вчись працювати самостійно.
- Можливо ти маешь рацію.... Але, що ти скажеш стосовно навчання, яке тривае аж 9 місяців, це надто важко!
- Тобто ти вважаєшь, що коли станеш дорослим,то матимеш більше вихідних. Ні! Коли ті підростеш, ті повинен будеш кожного дня ходити на роботу і працювати цілий день, а не тільки пів дня. Ти не матимеш літніх канікул! А якщо хочеш мати більше вільного часу,то треба добре вчитись.
- Мабуть,це правильно.. я подумаю над цим...
Все було добре. Цього року виполнилося 45 років від дня народження Олени Дик. Кульбаба- це трав'яниста рослина. Сонечко ходить по небі. Ми ідем у ліс.