Неожиданно взрослая и тяжелая книга из разряда "детская литература"... Начинается повесть вроде бы совсем обыденно: двое людей долго мечтали о дочке, она появилась и они окружили ее безмерной любовью...Ничего необычного, правда? Что плохого в желании окружить любимого человечка добром и заботой? Одна маленькая несостыковка: любовь была односторонней и слепой. И в один страшный день родители узнали, какой на самом деле была их чудесная дочка Оленька...День, который страшнее трудно себе представить: родители узнают, что их дочь пропала без вести. Естественно, в голове проносятся различные варианты, один страшнее другого. Узнают они об этом исчезновении от ее классной руководительницы, которую Оленька прозвала почему-то безумной. И вот из уст этой самой "безумной" Евдокии Савельевны мы, читатели, и родители Оленьки узнают об изнанке своей любви. Вообще в повести применен интересный сюжетный ход: одни и те же события мы видим с двух сторон, сначала глазами Оленьки, талантливой девочки, которая не хочет быть как все, усиленно занимается изучением иностранных языков, учится в художественной школе, а затем глазами ее учительницы и одноклассников. И насколько же разными оказываются эти взгляды, ощущение, что автор говорит о разных событиях, но это одни и те же события, только с разных ракурсов. И замечательно, что автор поднимает в своем таком небольшом произведении тему человечности, того качества, которое куда важнее профессиональных достижений. Человечность как способность и желание понять другого человека, принять его таким, как он есть, способность поставить себя на место другого и подумать об его чувствах, а не только о своих, человечность как глубокая и искренняя тактичность по отношению к другому, не ставить себя выше другого, каких бы успехов ты не достиг, способность помочь и предугадать желания другого...Способность быть Человеком...И вот это-то самое важное и проглядели Олины родители в ее воспитании. И каким же горькой будет встреча с реальностью...Страшно потерять ребенка и страшно разочароваться в нем... — Жить только собой — это полбеды, — жестко произнесла она. — Гораздо страшнее, живя только собой, затрагивать походя и чужие судьбы. — Мои ученики не стали знаменитостями, — задумчиво, замедлив нашу дуэль, сказала Евдокия Савельевна. — Но и злодеев среди них нет. Ни одного... Они не предавали меня и моих надежд. А насчет дарований? У них есть талант человечности. Разве вы не заметили? — Заметил сегодня... — К человечности талант художника может и не прилагаться, продолжала она, — но к дарованию художника человечность... — Это, безусловно, так! — перебил я Евдокию Савельевну ее же словами. — Да... безусловно, так, — согласилась она. 5/5 Сильная повесть, грустная, поучительная, тяжелая, неоднозначная...
Подробнее на livelib.ru:
https://www.livelib.ru/book/1000472298-domashnij-sovet-sbornik-anatolij-aleksin
Выглянул в окошко, там растёт картошка.
Притопывает ножка в ритмы под гармошку.
<span>Не дразнись ты язычком, угощайся молочком</span>
Есле вы учили стих то напиши его золоти надіть кайдани там 3 куплета
1.Головне місце дії повісті.
У мальовничій Англії події належать до кінця царювання Річарда першого (Левине Серце)- англ. король, учасник третього хрестового походу. Під час його правління в Англії феодальні смуги продовжувались мужособна боротьба.
2.Свинопас і Вамба.
Свинопас
на шиї цікава річ мідне кільце, як нашийник було написано: Гурт син Беольвульфа уроджений раб Седрика Ротервудського.
Вамба
На шиї срібний нашийник із написом: Вамба син Безмозкого, раб Седрика Ротервудського. По шапці з дзвіночками та й по самій формі її також по придуркуватому і водночас хитрому виразу обличчю Вамби можна було здогадатися що він один із клоунів чи блазнів, котрих багаті люди тримають заради потіхи у себе вдома.
3.Наближення ковалькади.
Склад із десятків чоловік пріор Жарво,відомий всій окрузі як великого любителя полювання, веселих гулянок.
4.Несподівана звістка для Седрика.
5.Ровена-граціозна красуня.
6.Проведний мандрівник.
(Ісак із Йорка)- сухорлявий старий високого зросту на кожному кроці смірляво вклонявся.
7.Подвиг на Святій Землі.
8.Лицарі, що підтримають славу Англії.
-1- хоробрий Річард, король Англії
-2-граф Лестер
-3-Гомас Малтон із Гілстенда
-4-сер Фолк Дюйм
-5- сер Едвін Торнхем
-6-Айвенго.
9.Заключення нарі.
застави ковчег де зберігається частка справжнього хреста Господнього привезена з монт-кармельського монастиря. (маленька некатулка)
10.Бесіда леді Ровени і Пілігрима.
11.Причини скрутного становища народу.
- Річарда Левине Серце знаходиться в полоні Австрійського герцога.
- Безліч селян доведених до відчаю об єднує у великі загони, і хазяйнували в лісах.
- а Феодали у своїх володіннях цілі бандити, що відрізнялися від розбійницьких ватаг.
та одне прагнення (бідних і багатих, простолюдин і дворян перемогти на турнірі.
12.Прекрасна Ревека.
13. На турнірі (правила турніру)
14.Таємничий лицар «Позбавлений спадку»
15.Бій на смерть.
16.Королева краси і кохання.
17.Після бою лицарів.
Правила і переможцю передавали кінь і зброю, які служили Бріану де Буагільберу, але їх можна викупити.
лицар взяв половину суми а іншу віддав вісникам, щоб розділили між собою.
А від Бріана де Буальгібера нічого не взяв не обладунку, ні викупу. Бо суперечка не закінчилась.
18. Турнір другого дня.
19.Битва супротивника.
20.Тривога принца Джона.
«Будьте обережні-диявол спущений з ланцюга.»
21.Бенкет у замку Ашбі.
22.Чорний лицар і пустельник.
Чорний лицар – це ставний воїн з густими кучерявим світло-русявим волоссям, орлиним носом блакитними очима, що блищали розумом та жвавістю , і гарно округленим ротом, відтіненими вусами, темнішими від волосся уся постава вказувала на те, що це смілива й заповзятлива людина.
Пустельник – відкрите свіже обличчя з густими чорними бровами, чорна кучерява борода і такі круглі яскраво – червоні щоки, які бувають у сурмачів. Обличчя й могутня статура пустельника говорили про соковиті кусені м ‘яса та окорки, ніж про горох та боби. Кругла голова як куля, в розквіті літ його голену маківку оточував вінець жорсткого чорного волосся. Риси обличчя виявляло ані чернечої суворості, ані аскетичної помірності.
23.Седрик та його задуми.
Не визнав, але наказав Освальдові не випускати з ока. Але Освальд спізнився.
Седрик і Ательстан розмовляли про стан країни, про незгоду в королівській родині, а можливо під час міжусобної війни, що наближалась позбутися норманського ярмачу принаймні допомогти ся більш національної незалежності.
24.Несподівана зустріч у лісі.
Розбійники були здебільшого сакси селяни, та йомени, вели таке відчайдушне бродяче життя через жорстокі лісові й мисливські закони зазвичай вони не чіпали своїх зазвичай вони не чіпали своїх одноплемінників.
25.Підготовчі заходи до звільнення.
