Ми навчаємося чемності і знань у дитинстві
1)Я розповім про українську мову.
На мою думку,рідна мова в житті людини,відіграе важливу роль.По тому на скільки добре людина розмовляе та знае рідну мову,е можливість визначити й якості людини:на скільки вона поважае свою рідну землю,своїх прадідів,яки воювали та вмирали за незалежність та можливість розмовляти на рідний мові.Нажаль багато українців,не розмовлють на рідній українській мові.Авжеш,я вважаю що не можна нав'язувати саме українську мову таким людям,але кожен без усіляких нав'язувань повинен хочяб знати та вміти говорити на рідній мові.Розмовляйте на рідній мові,поважайте її,адже якщо не маеш поваги до рідної мови,нема поваги до людей,які цё мову відвоювали,нема поваги до України!.
2) На мою думку,"ДОБРОТА ,ПРАДА ,СПРАВЕДЛИВІСТЬ",написанні з великої букви,тому що,вони відіброжають найкращі якості людини.Адже видношення до такої людини,також "велике".Така людина,ніколи не "опуститься" в очах інших людей,не буде для них низькою.Саме така людина,буде для усіх людей ВЕЛИКОЮ!
У цьому реченні слово <span>"сердюк" застосоване у значенні</span> "відбірний воїн, козак-гвардієць українських гетьманів", на що вказує присутність також "джурів", що є "зброєносець, помічник у козацької старшини".
<span> Там і далі: "...Біля важких різьблених дверей стояли на варті козаки з списами напоготові..."</span>
<span>Якось узимку я поглянув у вікно і застиг від несподіванки: знадвору, за два кроки від мене, на гілці горобини гойдався красивий сірий птах, і я здогадався — то дрізд-горобинник! Та він раптово зник... Лише хвилин через десять знову ласував примороженими плодами. Затамувавши подих, я стежив за кожним його рухом. Одне мені, щоправда, не сподобалося — як дрізд не по-хазяйськи розтринькував ягоди: одну проковтне, іншу відкине, і так, поки не втамує голод. Я ще тоді подумав: коли так ягідками смітити, нічим буде й до весни дожити. А йому хоч би що, вісім ягід з’їв, вісім додолу кинув. І щоб бува інші дрозди не зазіхали на його рясну горобину, він усе перелітав на протилежний бік двору, сідав на другій груші, піднімався і всім своїм виглядом показував пташкам: нічого сюди летіти, сам сиджу голодний і холодний. Дрізд-горобинник не смітив ягодами, як мені спершу здалося. Він ощадливо тримав їх у снігових заметах, аби було що їсти й весною. Розумна пташка! </span>
<span>1 По землі побігли веселі струмки, навкруги зазеленіла трава.
2 Небо було чисте, і ласкаве сонце своїми променями зігрівало землю.
3 Земля розцвітала, в повітрі запахла квітуча весна.
4 Чувся веселий пташиний спів</span>, і безмежна радість охопила душу.
