<span>Ще зовсім недавно сонечку було важко дотягнутися до землі крізь волохаті, сіро-сині, неначе брудні, вологі хмари. Ще зовсім недавно біліли подвір'я сріблястим снігом. А сьогодні біліють своїм святковим вбранням вишеньки і яблуньки, грушки й сливки, неначе наречені. А красені-каштани у відповідь на сліпучо-білий, такий чистий цвіт «дівчат» викинули свої свічечки-пірамідки з жовто-червоною облямівкою. Та й берізка цієї весни майже не відстає від найновіших тенденцій моди: у неї цьогосезонна сукня із жовто-зеленого бісеру, що нагадує різної довжини сережки, які кокетливо звисають або гойдаються, коли їх, ніби ненавмисно, займає вітер-пустун. Черемха знову буяє цвітом і пахощами, які ні з якими іншими не сплутаєш. Мабуть, то справжні французькі парфуми, які Весна привезла з самого Парижа. Лише старі дуби якось не зорієнтувалися, що цієї весни одягти. їм, дідусям, ще не зрозуміло, чи то вже справжнє і сило, тому так довго і світять своїм кістяком у лісі. А яким килимом Весна вистелила землю: на зеленому тлі — то жовті цяточки кульбаби, то сині рясту або проліска, то темно-фіолетові курячої сліпоти. Все навкруги дихає свіжістю та молодістю весни. </span>
Н. Сімсот вісімдесят дев'ять
Р. Семисот вісімдесяти дев'яти
Д. Семистам вісімдесяти дев'яти
З. Сімсот вісімдесят дев'ять
О. Сьомастами вісімдесятьма дев'ятьма
М. Семистах вісімдесяти дев'яти
З усіх квітів найбільше люблю я палаючі гвоздики
Білгород-Дністровська фортеця
розташована над берегом лиману.Вона
забезпечена зовнішніми захисними
спорудами, необхідними для зупинки
ворожих військ, і внутрішніми - для
організації ефективного опору. В першу
категорію входять башти, куртини і вхідні
ворота, а також інші складові елементи.
Протягом XV-XVII ст. козаки неодноразово
робили походи до аккерманських стін. А
XVIII століття принесло з собою три
російсько-турецькі війни. У 1770, 1779 та
1806 році московські війська відвойовують
місто у Порти, та турки вперто вертають
собі свою власність. Лише у 1812 р. за
Бухарестським мирним договором південь
Бесарабії з Ак-керманом переходять
остаточно до Росії. У 1832 р. фортеця
позбавилась свого стратегічного значення,
в 1896 р. її оголошують історико-
архітектурним пам'ятником.
Біля входу у фортецю, на обкладеному
плитами майданчику, де колись був
підйомний міст, видніється глибокий рів,
могутні зовнішні стіни фортеці, які дивують
своєю красою і своєрідною будовою.
Усередині фортеці в очі впадає багато
зелені, обширність і величавість
величезного двору з численними могутніми
баштами, з якими було пов'язано багато
цікавих переказів, легенд. Башти фортеці
навіть сьогодні вражають своїми розмірами.
Стіни її виділяються зубцями і
амбразурами. З правої сторони від входу у
фортецю розташовано місце розкопок
античного міста Тири.
З висоти пташиного польоту можна
побачити величну кам'яну квітку, що
виросла із землі - це прекрасна Білгород-
Дністровська фортеця. Акерманську
фортецю відвідувало багато видатних
людей. Олександр Сергійович Пушкін і Адам
Міцкевич, надихнувшись її виглядом, склали
прекрасні поеми «Цигани» і «Акерманські
степи».
В різний час місто і фортецю відвідали А.
Пушкін, Л. Українка, А. Горький, І. Нечуй-
Левицький, М. Кропивницький, К.
Паустовській, В. Катаєв, А. Міцкевіч і ін. З
початку XX ст. у фортеці діють
реставраційні роботи. 2 серпня 1963 р.
Указом Ради Міністрів України ухвалено
рішення про охорону Білгород-
Дністровської фортеці як архітектурного
пам'ятника.
Не дивлячись на численні історичні події,
ремонти і перебудови, фортеця зберегла
свою первинну структуру, є одним з
пам'ятників середньовіччя, що найбільш
збереглися, і, стикаючись з цією історією,
люди дивуватимуться її неповторністю. Вже
достатньо давно, і це стало доброю
традицією, у фортеці проводиться
міжнародний чемпіонат «Сталева Ліга» з
історичного фехтування. У змаганнях
беруть участь команди: Одеси, Києва,
Харкова, Донецька, Москви, Калінінграда
тощо.
Почався навчальний рік. Разом з цим почалися і польові роботи — збір урожаю не тільки на колгоспних полях, а й на присадибних ділянках. Багато людей уже вправилися біля городу. Дітвора мала час погуляти на вулиці, сходити на рибалку.
Але одного разу ми поверталися з рибалки, йшли дорогою повз городи. Анатолій звернув нашу увагу на те, що лише на городі Олексія не викопана картопля. Олексій учився з нами, але нічого нікому не говорив. Та ми всі помітили, що він сумний, не гуляє з нами, поспішає додому після уроків. Ми не придавали цьому ніякого значення. А від мами Анатолій та Данило чули, що Олексієва мама хвора, лежить у лікарні, батько у відрядженні, повернеться не скоро. У Олексія є ще молодший братик, який ходить в дитсадок. А осінь наступає з вранішніми прохолодами, а незабаром почнуться дощі та заморозки.
Ми ніби прозріли, що картопля, буряк, морква та інша городина на ділянці Олексія може загинути, бо він не в змозі сам подбати про город, бо йому треба і до мами в лікарню сходити, і братика забрати з дитсадка, і впоратися по господарству.
Тоді ми домовилися, що наступного дня зразу після уроків візьмемо дома лопати, відра та мішки і підемо на город Олексія, щоб зібрати урожай, допомогти однокласнику. Так ми і зробили. До нас ще приєдналася мама Петрика, яка давала вказівки, радила.
Працювали ми до темряви. Зате вже пізно вечором привезли у двір Олексія багато мішків з картоплею, буряками, морквою та іншою городиною. Допоміг нам це привезти на машині батько Сергія, бо він шофер.
Олексій не зрозумів одразу, що діється. Але потім йому стало все ясно. На очах у нього заблищали сльози, але то були сльози радості.
<span>Розчулений, він щиро подякував усім нам за допомогу та увагу до його сім'ї.</span>
