Знесилена й зморена немилосердною спекою земля, здавалося, благала лише одного. "Дощу, дощу, дощу!" - так і вчувалося в усьому. Наповнене звабливо-п'янкими пахощами розквітлої липи повітря оповивало гарячими хвилями, здавалося, що з них неможливо було виборсатись.
Аж ось надвечір щось змінилося. На небі, десь там за деревами, що відразу й не помітиш, з'явилася мутна поволока. Вона непомітно перетворилася на велику темну хмару, а та почала швидко підніматися, наповзати. Зловісна й грізна, вона несла в собі неабияку силу, промовисту й страхітну звістку про невідворотну переміну в погоді. Її край відсвічував жовтизною, і та смужка світлого кольору серед суцільного мороку, наповнювала моторошним очікуванням неминучої негоди, тримала в містичному страху, сковувала своєю невимовною силою, притягувала погляд. Вітер зухвало й безжалісно шарпав верхівки дерев, ніби з якоюсь затаєною злою насолодою хотів примусити повірити в свою незбориму брутальну силу. Він зривав листя і, здійнявши вгору, ніс далеко-далеко, а потім, награвшись досхочу, зневажливо шпурляв його на землю. Здавалося, цьому не буде кінця.
Аж раптом вітер затих, а потім і зовсім вщух. Проте це був примарний нетривкий спокій. Він наповнював відчуттям тривоги. Всепоглинаюча бентежна тиша оповила, здавалося, весь світ і міцно тримала в своїх владних обіймах. От-от мало щось трапитися.
І ось впали перші дощові краплі. Вони, всупереч усьому, були веселі й безтурботні. Дзвінко застукотіли по даху ґанку, завзято вибиваючи стаккато дощової мелодії, яка так не вписувалася своєю легковажністю в сувору й урочисту тишу. Цей дощ був зовсім не схожий на той осінній нудний і похмуро-одноманітний, що сіє смуток. Він був веселий, радісний, молодечий.
Аж на самій верхівці яблуні дрібно-дрібно затріпотіло листя. Воно, що ось уже багато днів поспіль потерпало від нестерпної спеки, раптом здригнулося від несподіваної прохолоди, зашуміло, заметушилося, ніби намагалося відірватися від гілля, відтак кудись втекти й сховатись.
Та через кілька хвилин дощ припинився. Небо стало погідним, ясним, наче нічого й не відбулося. Тишу і спокій порушувало бадьоре дзюрчання води, що збігала із ринви в діжку. Свіже п'янке повітря наповнювало груди. Запахла прибита дощем тепла пилюка і, той запах, відгукнувся в душі чимось таким знайомим ще з дитинства, таким солодко бентежним, запаморочливо невловимим. Соковито й смачно п’янила скошена на сіно трава, умита дощем зелень, мокра, напоєна жаданою вологою розімліла земля. Повіяло приємною свіжістю й прохолодою. Дихалося легко.
Хто знання має, той мур ламає. У світі дикої природи все живе підкорюється одним і тим самим законам: основою для життя будь-якої істоти є інстинкти.Тварини, комахи, птахи народжуються з ними та передають їх своїм дітям. Але навіть ці нерозумні порівняно з людиною істоти протягом життя набувають певних знань, котрі допомагають їм не просто виживати, а жити в кращих умовах. Колись батько прочитав мені розповідь про сороку, котра, не змігши видобути воду з дна глечика, почала кидати в цей глечик камінці і робила це доти, доки вода не опинилася майже на поверхні. Що це, як не винахідливість, знання?Людство вижило й розвинулося саме завдяки знанням. Навички з мисливства, облаштування свого житла, виховання нащадків, здобуті первісною людиною, протягом тисячоліть не просто змінилися, а дуже розвинулись, розгалузились. Чи могла уявити людина середньовіччя, що за кілька століть люди вже підкорять не тільки глибини океану, а й височінь неба? В усі часи жили сміливці, котрі своїми допитливістю та сміливістю стимулювали людство до розвитку, до підкорення нових вершин. Ось, наприклад, Ікар спробував долетіти до сонця на сконструйованих ним крилах, Авіценна, який досліджував властивості різних трав, мінералів, розвивав медицину, Леонардо да Вінчі зробив неоціненний внесок до розвитку великої кількості наукових і мистецьких дисциплін. Численні винаходи таких сміливців століттями складалися в скарбницю людства, деякі з них, наприклад, колесо, журавель на криниці, звичайна голка, сьогодні здаються настільки буденними, що навіть складно уявити, що колись людство не мало таких предметів.<span>Досвід попередніх поколінь не тільки створює основу для життя сучасного людства, але й стимулює його до розвитку вже набутих та отримання нових знань. Підкоривши воду, вогонь, повітря, атом, люди активно підкорюють космос, земні глибини, поглиблюють знання з фундаментальних дисциплін. Протягом усього життя людство навчається й використовує набуті знання, передає їх наступним поколінням, тим самим змінюючи світ і самих себе.</span>
<span>Останнім часом я помітила, що мої однокласники мало звертають увагу на добрі чи погані вчинки наших однолітків. Та стався один випадок, який змусив і мене, і моїх ровесників замислитися над тим, що сталося. </span>
<span>Я відвідую заняття школи карате. Стало відомо, що Ігор П. із нашої групи дуже сильно вдарив дівчинку — однокласницю. Ми знали, що за Ігорем давно закріпилася слава першого бешкетника в школі. Але щоб ось так... Тренер довго розмовляв із батьками Ігоря й дівчинки, а потім було прийняте рішення. </span>
<span>На одне з тренувань прийшли батьки обох сторін. Ми вишикувалися в дві шеренги. Ігор роздягнувся до пояса й пройшов через наш стрій, а ми, доторкаючись до нього своїми поясами, висловлювали своє обурення. Ігор плакав. Йому не було боляче, він плакав від сорому за свій вчинок. Далі він підійшов і вибачився перед усіма: перед дівчинкою, її батьками, своїми батьками, перед тренером, і перед кожним із нас. Я думаю, що це буде йому уроком на все життя. Ігор після цього дуже змінився, навіть сам став зупиняти бешкетників, які негідно поводили себе в школі. </span>
Замены выделенные слова признаками и запиши образованные словосочетания. Ваза из фарфора; кринка из глины;кольцо из железа; шишки сосны; платок из шелка; лента из капрона.Образец Фарфоровая ваза.
10 дієслів: робити, ходити, іти, читати, писати, думати, мислити, рахувати, чекати, могти.
2 дієвідміни: 1- закінчення в 3 особі множини -уть, -ють;
2- закінчення в 3 особі множини -ать, -ять