Що це за гамір надворі? Невже знову пташки бавляться в пухнастому сніжку? Так, і дійсно, маленькі та прудкі вони літають навипередки з вітром та сніговієм, над садком у пошуках поживи.
У дворі <span> нашого будинку росте горобина. Давно вона росте, гордлива ті іноді журлива красуня, з солодким червоним намистом. Кожної зими сніжок ніжно додає до її намиста, срібний свій оксамит. Я навіть не пам"ятаю коли її там ще не було. Стара вона та розлога. Ніби царівна усьго саду. Останнім часом до неї часто прилітають маленькі друзі - птахи. Щось щебечуть, звеселяють її, розказують про свої пригоди...</span>
Ось і сьогодні стою я біля горобини і чую, як птахи розмовляють зі стареньким деревом.
- Люба горобино, як ми вдячні тобі, що в золоті осені ти не забула про нас і приберегла свої ягідки, наше улюблене ласування.
-Так , так -защебетали інші пташеки і стали весело стрибати по її старих гілках, струшуючи маленькі сніжинки.
-Ні, це не ви мені дякувати повинні, а я вам - ніжним голосочком відповіла садова царівна. -Якби не ви, мої маленькі, весною гусінь поїла б мої ніжні листочки, пахучий цвіт би осипався і не було б ягідок. Так я й стояла б в зажурі весь час.
-Та ми ж друзі! І завжди будемо допомагати один -одному! Ти для нас, як матінка- годувальниця, ми ніколи не забудемо твоєї щедросі - весело зачиркали пташеки. - Тепер жодного дня більше не буде, коли б ти журилася. Завжди прилітатимемо ми, твої помічники й розрадники.
На деревах жовте,червоне,та помаранчеве листя.
Влітку всі ми любимо полежати на зеленій травиці.
Кожного ранку я йду до школи з моєю сестрою.
Успіхів на нелегкому шляху навчання.
Всі ми люди маємо право на чисте кохання без фальшу.
ПЕРШИЙ МІСЯЦЬ ВЕСНИ
На полі осідає сніг, а під ним дзвінко дзюркотить вода.
Проте ще можна ходити по снігу, бо вночі він твердіє від
гостренького морозцю.
Але ось удень війнув вітер, хмари закрили сонце, і по-
сипалася з неба шорстка крупа. Через півгодини – зно-
ву тепле сонце. А потім задріботить косий дощ з мокрим
снігом. Так змінюється погода разів десять на день. Оце
і є він – березень місяць. Перший примхливий* місяць
весни.
Двадцять першого березня день дорівнює ночі. День
триває дванадцять годин, і ніч – дванадцять. Це – весняне
рівнодення. Після цього день починає збільшуватись. Аж
доки не настане літнє рівнодення.
У березні все починає оживати. Уже на багатьох дере-
вах бруньки блищать, мов вичищені. Вони потроху набу-
хають. Ось-ось зацвітуть ліщина, береза, вільха. А потім
з’явиться листячко – ніжне, пухнасте, липке...
У березні вперше можна почути жайворонка. Він зали-
вається нестримною радісною піснею на такій височині,
що його не видно зовсім. Жайворонок вітає всіх з весною!
Десятки птахів ллють свої пісні з високого неба. Потім
опускаються на сухий горбик, але й там не можуть відра-
зу замовкнути. Які чудові співаки! Повертаєшся додому з
поля, ніби побувавши на концерті славних майстрів співу.
А шпаки прилітають разом з жайворонками. Вони не-
гайно займають свої квартири і ну славити піснею весну!
Чорні, ворухливі, непосидючі! Вони співають голосами
багатьох пташок і працюють з піснею. Уже тягнуть у свої
хатки тоненькі прутики, волосіння, пір’ячко. Незабаром
самичка покладе перше яйце...
На заливних лугах, на калюжах і озерцях, залитих
водою поверх криги, відпочивають зграї заклопотаних ди-
ких качок. Спиняються на перепочинок тисячі північних
гусей. Десь у височині курличуть перші ключі журавлів.На луках, на сухих горбиках, у першій половині березня
з’являються чубаті чайки. Вони по-весняному кигичуть,
перелітаючи з одного сухого горбка на другий, і парами
грають у повітрі, у чистому, блискучому весняному уборі.
Прийшла весна, прийшла красна!
