....«Добрий день, Яво! Ти мене зовсім не знаєш, але особисто мені здається, що я тебе знаю вже не один рік. У всякому разі, я знаю багато твоїх пригод і витівок, знаю де ти живеш, знаю твоїх друзів, знаю, як ти виглядаєш, вважаю, що знаю і твій характер. Добре взнати тебе мені допомогла дуже цікава книга В. Нестайка, в якій ти і твій кращій друг Павлуша були головними героями.Ви з Павлушею найкращі друзі та напарники, затоваришувати з вами хотіла б і я. З вами мені було б дуже цікаво, бо ти постійно вигадуєш різноманітні витівки, які іноді, на перший погляд, здаються навіть злими, але це зовсім не так, бо ви з Павлушею лише хочете, щоб у селі ви завжди були на виду і щоб про вас постійно говорили. Мені здається, що тієї енергії, яка буквально фонтанує з тебе, вистачило б і на мене. Та й сама я здатна вигадувати цікаві розваги, які обов’язково б тебе захопили.Я впевнена, що, незважаючи ні всі свої витівки, ти, Яво, добрий, співчутливий до чужого горя та сміливий хлопець. Крім того, я розумію, що попри усі твої суперечки з Павлушею ти для нього справжній друг, таким би справжнім другом ти був би і для мене.Мені було дуже цікаво читати оповідання про твої пригоди, при кмітливі, веселі і відчайдушні витівки, які ти вигадував і разом з Павлушею приймав у них участь. Не менш цікаво мені було б разом з тобою брати участь у цих витівках.Книга В. Нестайка «Тореадори з Васюківки» мені дуже сподобалася, а поки я її читала, ти, Яво, та твій товариш Павлуша стали для мене справжніми друзями. Я сподіваюсь, що якби нам довелося жити в одному селі, ходити в одну школу та разом відпочивати, я б теж стала для тебе не менш гарним другом, ніж Павлуша.Ти, Яво, добрий, веселий та дотепний, і спогади про тебе залишаться у мене на все життя. А зараз я з тобою прощаюся і сподіваюся, що усе твоє життя буду добрим, веселим і щасливим, як і твоє дитинство.До побачення, Яво, і усього тобі найкращого!»
В классицизме нет исключительного, бунтующего, одинокого героя. В классицизме существует жестокая иерархия жанров, в таких жанрах не изображается душевные тяготящие героя переживания, неразделенная, трагическая любовь как в романтизме. Также в классицизме в отличие от романтизма соблюдаются правила "трех единств" - места, времени и действия, в романтизме же это совершенно не важно. Ещё можно сказать, что чаще всего в классицизме затрагиваются тема государства и влияния её на общество, в романтизме же этой темы либо вообще нет, либо она затрагивается мельком.
Он относится к нему как к своему сыну , но иногда хладнокровно. Левша считает, что русские мастера не хуже заморских.Левша патриот, но застенчивый.Делает самую трудную работу.Преданный своей родине, а это всегда важно!
<span>У А. И. Куприна в "Гранатовом браслете" Желтков является "маленьким человеком". И снова герой принадлежит к низшему классу. Но он любит, и любит он так, как не способны многие из высшего общества. Желтков полюбил девушку и всю свою дальнейшую жизнь он любил лишь ее одну. Он понимал, что любовь - это возвышенное чувство, это шанс, подаренный ему судьбой, и его нельзя упускать. Его любовь - это его жизнь, его надежда. Желтков заканчивает жизнь самоубийством. Но после смерти героя женщина понимает, что ее никто так сильно не любил, как он. Герой Куприна - человек необыкновенной души, способный на самопожертвование, умеющий любить по-настоящему, а такой дар - это редкость. Поэтому "маленький человек" Желтков представляется нам фигурой, возвышающейся над окружающими. Он не угнетен как герои «маленький человек» Пушкина, скорее наоборот морально он выше всех остальных, но это и губит его. Роль эпиграфа:</span><span>весь рассказ отразился в музыке. Действительно, музыкальный эпиграф тесно связан с текстом.</span>