Генри считает самым ценным-любовь и внимание друг к другу. Мудрейшими они были в том, что хотели доставить радость друг к другу своими подарками , пожервовав последним.
(рассказ О. Генри "Дары Волхвов")
Потому что искусство это вся жизнь
каждый должен иметь хотя один определенный искусство даже оно не пригодится везде, потому что даже часа который не работает, за один день 2 раза покажет времью точно
любое искусства пригодится
и оно( искусство ) оригинал, не возможно его сделать копия, копировать и вставить и т.д
"Ничто же светлейше солнечного сияния ,
Ничто же сладчайше книжного писания.
Солнечный бо свет вселенну осиявает,
Книжное же писание душу просвещает.
Солнце убо согревает плоды земные,
Книжное же писание наводит на мысли благие."
Вот что у меня получилось:
"Нет ничего ярче солнечного свечения,
Нет ничего слаще книжного чтения.
Как солнечный свет мир освещает,
Чтение книг сердце просвещает.
Как солнце ставит в спину темноте наган-
Так с книгами хорошими не дружен хулиган".
Последние две строчки я потом заменил:
"Как солнце вокруг темноту разгоняет
Хорошие книги так правильно жить наставляют".
Роман «Анна Кареніна» оповідає про непросту долю жінки. Анна Кареніна – жінка з вищого світу, яка має чоловіка та малого сина, але закохується у Вронського, зраджуючи свого чоловіка. Життя Анни минає у внутрішніх суперечностях, вона не може кинути ні чоловіка, ні коханого, її переживання сповнені драматизму. Анна закінчує життя самогубством.На перший погляд, Анна Кареніна – зрадниця, вона вчиняє аморально і зраджуючи, і вчиняючи самогубство. Чи не достатньо підстав, щоб засудити цю жінку, не розбираючись у складнощах її життя та натури? Анна по-справжньому кохає Вронського. Це не порочне прагнення розваг та пригод, не легковажний вчинок, а щире почуття. Анна – жінка вищого світу. Уявлення про вищий світ того часу ми маємо здебільшого з літератури, вищий світ видається нам викривленим, з хибного мораллю, подвійними стандартами. І ось у вищому світі зустрічаємо жінку, що здатна на почуття глибоке та пристрасне. Але у Анни вже є чоловік. Проте шлюб і материнські почуття не зупинили її на шляху зради, що не свідчить на її користь.Важливим мотивом роману Толстого, який допомагає розібратися у складному образі Анни, є мотив безсилля людини перед подіями життя, яке драматично ускладнюється та заплутується дедалі більше. Тут одразу постає декілька важливих проблем. По-перше, проблема сильної особистості, по-друге, проблема вибору. Побудувавши стосунки з Вронським, Анна робить згубний, проте свідомий вибір.Образ Анни Каретної поступово поглиблювався в процесі роботи Толстого над романом. Він наділив її не тільки привабливою зовнішністю, але й глибоким внутрішнім світом, здатністю до сильних почуттів, схильністю до самоаналізу. Анна Кареніна – світська заміжня жінка, мати восьмирічного сина, завдяки своєму чоловікові посідає високе місце у суспільстві. Вона живе, як усі з її кола, звичним світським життям. Водночас Анна - жінка незвичайна, вона відрізняється від інших моральною чистотою, невмінням пристосовуватися до обставин, лицемірити. Вона завжди відчувала фальшивість навколишніх відносин, і це відчуття посилилося після зустрічі з Вронським.Кохання викликало в душі героїні приховані сили й поривання до вільного, справжнього життя. Однак можливість щастя з коханим була лише примарою. Анна побачила, що світське суспільство закриває очі на приховану зраду, але не може пробачити нікому щирої й відкритої любові. Спільне життя Анни з Вронським вищий світ оцінив як виклик загальноприйнятим нормам, і вони стали вигнанцями. Втім у них була можливість забути про негаразди в подорожах, спілкуванні один з одним і з небагатьма друзями. Однак щось завжди заважало їм, змушувало переїжджати з місця на місце, братися за безліч справ, аби тільки не залишатися наодинці. Толстой як реаліст і тонкий психолог пояснює трагічну приреченість кохання Анни і Вронського не лише зовнішніми причинами - згубним впливом суспільства, а й суто внутрішніми чинниками, які приховані в душах героїв. Письменник уникає однозначних характеристик образів.Анна – волелюбна, духовно обдарована, розумна і сильна жінка, але в її почуттях було "дещо жорстоке, чуже, бісівське" [1, с. 177]. Заради пристрасті вона забуває про свої материнські обов'язки, не помічає страждань Кареніна. Живучи з Вронським, Анна не розуміє його бажання мати спільних дітей, створити справжню сім'ю, У фіналі твору її вже важко впізнати: вона не розчиняється всім серцем у своїх почуттях, не дарує себе коханому чоловікові, а, навпаки, вимагає лише безперечного підкорення і служіння собі, хоча й не перестає любити Вронського.<span>Суперечності суспільного і внутрішнього життя призводять Анну до самогубства: "Так, дуже непокоїть мене, і на те дано розум, щоб позбутися; виходить, треба позбутись. Чому ж не погасити свічку, коли дивитися більше нема на що, коли гидко дивитись на все це? Але як? Навіщо цей кондуктор пробіг по жердинці, навіщо вони кричать, ці молоді люди у тому вагоні? Навіщо вони говорять, навіщо вони сміються? Все неправда, все брехня, все обман, все зло..." І раптом, згадавши про розчавлену людину в день її першої зустрічі з Вронським, вона зрозуміла, що їй треба робити... "Туди! – казала вона собі, дивлячись у тінь вагона, – туди, на саму середину, і я покараю його і врятуюсь від усіх і від себе... І свічка, при якій вона читала сповнену тривог, обманів, горя і зла книгу, спалахнула яскравішим, ніж будь-коли, світлом, освітила їй все те, що раніше було в темряві, стала меркнути й назавжди погасла" [1, с. 178]. Поставивши останню крапку в розповіді про долю героїні, Толстой не вирішив усіх пекучих питань: хто винен у її смерті, що підштовхнуло її до самогубства, чому Анна не могла задовольнитися шлюбом з Кареніним і новими сімейними стосунками з Вронським, чому жінка, яка понад усе цінувала кохання, загинула врешті-решт від нього? Загибеллю Анни Кареніної письменник не завершує роман: він усвідомлює, що трагічний кінець життя героїні – наслідок глибокого розпаду духовних цінностей, морального руйнування цив</span>
