<span>Виріжте дві однакові зірки з кольорового паперу, намажте клеєм, покладіть вату на одну, накрийте другою. Не забудьте зробити петельку з ниточки. Так у вас вийде об’ємна м’яка зірочка.</span>
пшениця або ячмінь відносяться до сімейства злакових.Петро,а чи Мишко піде разом з тобою.ялина чи дуб скидають листя восени .то яблуня,то груша ростуть біля паркану.
Часом люди навіть не уявляють, які чудеса стаються, коли вони сплять. Увісні ми бачимо прекрасні картинки або сташні ситуації, проте, все одно, кожна людина любить спати...
Одного разу Костик лягав спати один. Його батьки пішли на вечірню прогулянкую. Хлопчик був не дуже слух'яним, тому спати він не збирався.В нього був молодший братик - Назар. Дітлахи не спали довгий час... Вже перевалило за дванадцяту, а Костик з братиком не спали. Їм було цікаво дізнатися чи насправді існує казковий Пітер Пен!
Коли вся вулиця лягла спати, діти помітили якийсь мерехт за вікном. То був якийсь світляк... Згодом до не слух'яних дітей завітав якийсь хлопчина. Костик не бачив як той потрапив до кімнати тому перше, дуже злякався, а потім зрадівши почав стрибати на місці. Пітер не промовив ані слова, лиш дивився на сонних, зрадівших дітей. Костик питав у нього,чи справді той вміє літати, а чи справді, він забере їх тепер до себе у країну? Та Пітер мовчав,лише дивися та похмуро супив брови.
В вікно залетів все той же світляк, виявилося -це Дінь-Дінь. Вона сказала хлопцям, що своїм не послухом вони викликали серед ночі Пітера Пена. Доречі ще вона сказала, що Костик полетить з ними і ніколи, ніколи не поернеться додому!
Костик злякано обійняв Назарка.Фея наказала прощатися. Засмучений хлопчина став благати відпустити його, та марно.
На ранок, Назарк прокинувся і не побачив Костика. Хлопчик дуже засмутився,і почав плакати. До нього одразу ж прибігла матуся та заспокоювала його. Він розповів їй, що Костика завбрав з собою Пітер Пен. Мати погладила по голівці дитя, та промовила, що не ворто засмчуватися, адже Костик зараз у школі й він скоро прийде цілий та неушкоджений.
Яким Сомко походив з переяславських міщан, був рідним братом першої дружини Богдана Хмельницького. Козацькі літописи подають Сомка як людину великої вроди й розуму. У часи визвольної боротьби проти Польщі Сомко став прилуцьким полковником. Коли ж помер Богдан Хмельницький, а булава не втрималася ні в руках Виговського, ні Юрася, Сомко активно прагнув зібрати чорну раду (такі ради носили характер заколотів, державних переворотів, були підступними стосовно правлячого гетьмана, тому називалися чорними), бо сподівався, будучи вже наказним гетьманом, здобути булаву собі. Був Яким Сомко далеко не ідеальною людиною, не цурався, як і Брюховецький, писати доноси на своїх конкурентів царю, але перед Ніжинською радою повівся благородно і навіть погодився поступитися булавою Васюті, щоб тільки вона не потрапила в руки Брюховецькому. Та було вже надто пізно думати про єдність після затяжних міжусобиць — Іванець використав усі можливості бути вибраним. Після поразки на Ніжинській «чорній» раді Сомко просив притулку й оборони в російських представників Ромодановського й Гагіна, але ті видали його Іванцеві, який не забарився приректи в’язня до смерті. Звісно П. Куліш ідеалізує в романі образ Сомка. Наказний гетьман Сомко щиро засмучений недолею рідного краю, він — продовжувач справи Богдана Хмельницького. Про це свідчать Сомкові слова: «Зложити докупи обидва береги Дніпрові, щоб обидва приклонились під одну булаву!». Він щирий і незлобливий лицар, гордий і розумний ватажок. Коли вірні йому козаки вирішили покласти голови, але не віддати свого гетьмана на поталу, він говорить: «Братці милі! Що вам битись за мою голову, коли погибає Україна!«.
