Цитатна характеристика Климка • «Климко йшов босий, у куцих штанчатах, старій матросці, що була колись голубою, а тепер стала сіра, та ще в дядьковій Кириловій діжурці. Тій діжурці, як казав дядько, було «сто літ і не рвалася вона лише тому, що зашкарубла від давньої мазути. Не брали її ні дощ, ні сніг, ані сонце… Уночі вона нахолоняла, а вдень аж димувала на сонці, пахла ще дужче і пекла плечі та спину». • «Жив… відколи осиротів». • «Це була найбільша радість Климка — покласти перед дядьком чепурно списані зошити, а самому заходитись поратися: винести миску з дьогтяною водою, витерти підлогу, де набризкано, і тихо, покрадьки, щоб дядько не обернувся, насипати йому юшки, якої сам і наварив,— гарячої та запашної. Про зошити він ніколи не боявся, бо тільки з письма інколи мав “посередньо”». • Дядько Кирило — Климку: «Ай, добра ж… У-у-у, такої не всяка й кухарка зварить…» • «Він отак би й виріс серед уквітчалих ночей, якби не настали ночі інші, ночі без вогнів… Од них віяло ліками, димом польових солдатських кухонь, гарячими на сонці уламками літаків і гармат». • «Доглядати за собою — зварити їсти, прибрати в хаті, випрати одежину — він умів і сам». • «Найстрашніше сталося тоді, коли він, перепочивши, підвівся, щоб іти, і впав: ноги не вдержали… Він злякався, став розтирати литки, стегна, бив по них кулаками і кричав: «Ану, йдіть! Ану, йдіть мені зараз!» • «…Йдучи з торбою за плечима понад парканами незнайомої вулиці, Климко згадував свою станцію, кожен день її життя і кожну годину…» • Климко — Наталі Миколаївні: «Не треба вам нічого промінювати, а переходьте — це ми для вас із Зульфатом удвох просимо,— переходьте жити до нас. Ми вам помагати будемо, маленьку глядітимемо…» • Климко — Зульфату: «Що, в нас картоплі є трохи та сала? Цього хоч би на два місяці хватило. А скоро зима. Зараз, поки тепло, треба йти. Харчів наміняємо по дорозі назад, молока, може…» • «Климко видлубав у кишені одну тридцятку і поклав бабусі у пеляну, а сам швидко пішов геть». • «А Климко висмикнув з торби надірвану плащ-палатку, розіпнув її в руках так, щоб затулити дівчину, і став роздивлятися, бурмочучи заклопотано перше, що стало йому на думку…» • «Пустіть її! Це моя сестра! Сестра моя, чуєте? Вона мені за матір!!» • «Я вам, тітонько, води наношу, дров нарубаю, чи ще щось зроблю, що скажете. Чесне слово! — Климко похапцем розкрутив дротинку на кишені і простяг жінці всі гроші, дивлячись на неї вгору хворими очима». • «Від переїзду вдарила довга автоматична черга. Климка штовхнуло в груди і обпекло так боляче, гостро, що в очах йому попливли червоногарячі плями. Він уп’явся пальцями в діж дурку на грудях, тихо ойкнув і впав» • Тітка Марина — Климку: «Де в тебе та й силочка береться, он скільки пройшовши голодний і холодний». • «Я прийду до вас, тітонько Марино. Як тільки не стане голоду, так і приїду або прийду. А зараз треба мені назад, мене там ждуть…» • «Німець таки достав його вже на льоту кулаком у груди… Климко спробував підвестися, але в грудях і в коліні заболіло, що він застогнав і поповзом, ковзаючи ліктем по грязюці й тягнучи за собою клунок, вибрався з калюжі». • «Климко йшов помалу, бо вкрай зморився зі своєю ношею. Мішок із сіллю та харчами він перев’язав пополам і ніс по черзі то на одному, то на другому плечі. В дощ він не зупинявся, щоб десь його переждати, а йшов, напнувшись надірваною плащ-палаткою, доки несли ноги».
Це країна безмежних пшеничних полів, солодких кавунів і чистого гірського повітря Карпат. Тут живуть щирі люди, що. не зважаючи на всі незгоди і турботи, завжди приймуть і втішать добрим словом. Українські діти співають, як соловейки, моляться Богу і люблять своїх тата і маму. Щирість і простота — ось слова, що покажуть справжнього українця. Правда, не всі такі, та ми змінимося на краще і починати треба з себе самого.
М.В.Гоголь народився 20.03.1809 в містечку Великі Сорочинці Миргородського повіту Полтавської губернії. У сімї В.О.Гоголя –Яновського і його дружини Марії Іванівни народженої Косяровської . Немовля охрестили у Спасо-Преображенській церкві, яку поставив у Сорочинцах ще перший гетьман України Данило Апостол, а через 6 тижнів перевезли на хутір Василівка, де й пройшли перші 9 років життя майбутнього письменника.
Дитячі роки мали великий вплив на подальший розвиток Миколи Гоголя, він народився у мальовничих містах ,славних давньою історією .Легенди про Данила, Кочубея, та Мазепу
Жили в народі поруч із легендами про водяників ,русалок ,відьом та чортів, а їх малий Гоголь чув не мало. Були і сімейні легенди про славних предків роду батька і матері, про „видіння „ батька, який впізнав свою наречену , майбутню дружину , коли їй було лиш рік. Поруч із цим були і злидні , приниження з боку владного родича матері Дмитра Трощинського , колишнього міністра імператриці Катерини й Олександра І ,що після відставки оселився в маєтку Кибниці під Миргородом .Трощинського в сім`ї називали „благодійником” , він і справді зробив не мало послуг Василю Опанасовичу, але за це батько терпів не мало образ. У Кибницях був театр , актори , грали п’єси . Батько і мати теж писали п’єси і брали участь в них .Малим, Гоголь боявся бувати в маєтку ,але часом приходив туди заради п’єс та бібліотеки. У 1818 р. Миколу та його брата Івана віддали до Полтавського училища ,про яке поет не залишив ніяких приємних спогадів. Згодом сталася трагедія: брат Іван помер. Пізніше поет написав поему „Дві рибки”. Тільки тоді всі зрозуміли як Микола любив свого брата. Миколу забрали з училища. Але навчання треба було продовжувати тому батько віддав його повітовому вчителю. За навчання здебільшого платили натурою: салом, гусками, медом. Про це свідчать листи вчителя до батька, що були схожі на накази про „поставку”. Про успіхи нічого невідомо.
Життя в Полтаві пішло на користь майбутньому поету ( потім він відображав губернське життя в творах , таких як „Ревізор”, „Мертві душі”).
На початку 1821р. М. Гоголя віддали до Ніжинської гімназії вищих наук (колись тут обирали гетьманів). За часів навчання Гоголя тут був ректором Орлай. Взагалі вчителі були хороші, але були і такі що над ними учні сміялися. Був випадок на уроці історії: вчитель розказував дуже нудно і Гоголь малював і не слухав. Вчитель , бажаючи спіймати його на гарячому запитав його що ж було після смерті Олександра Македонського, на що Гоголь жваво відповів: „Похорон”.
Проте жвавість не була притаманна Гоголю. Всім відомий його меланхолійний темперамент. Стосунки з товаришами в нього не складалися. Він був гордий і сором’язливий. В перших листах додому були прохання забрати його звідти .В перші роки в нього не було успіхів у навчанні. Особливо в нього були проблеми у вивченні мов. Та й з решти він не мав успіхів. Поліпшення прийшли коли втрутився „благодійник” і його перевели до „казеннокоштних”. Нарешті його батько звільнився від сплати 1200 карбованців, а Гоголь знайшов справжніх друзів. Першим і найвірнішим другом став Олександр Данилевський , з яким він пізніше вирушив підкоряти Петербург
У 1824 в гімназії дозволили театр. Тут розкрилися таланти Гоголя. Він досить успішно виконував будь-які ролі, малював декорації .Всі помітили що Гоголь беззаперечний лідер.
Та 1825 р. Став переломним у житті поета: помер батько, тяжко захворіла мати. Микола відчув, що він відповідальний за матір і за сестер, рідних та близьких, що жили у Василівні .Раптом став дорослим. Захопився літературою, написав кілька творів, але вирок був однозначним:” посередньо”. Та письменник не зупинився, він почав багато читати(особливо Пушкіна), писав, переписував його твори в зошит. В 1828 закінчив навчання отримав статус 14 класу.
Объяснение:Алегоричний образ білого коня стає символом індивідуума, що відрізняється від оточення, виділяється з натовпу.Шептало знає про свою неординарність, він пам'ятає матір, яка працювала в цирку, він пригадує розповіді про своїх предків — норовистих білих коней. Але незважаючи на це знання, білий кінь часом хоче злитися з табуном, аби уникнути гострого Степанового погляду, не впасти в око, уникнути вибору.Одначе це прагнення викликане не бажанням стати частиною колективного цілого.
