Мелодія осені
Одного осіннього ранку я встала(в) та вишла на ганок.
На дворі світило сонце.Було бабине літо. На деревах співають чарівну пісню птахи.Кохна пташка виспівує особливу мелодію.
Як це чудово!
Так, я вважаю, що людина повинна шукати відповідь на питання про доцільність підкорення природи і володарювання нею. Чому? А тому, що людина з кожним роком все більше і більше змінює нашу планету, роблячи її більш зручною для себе, але знищуючи при цьому природу, наносячи їй непоправну шкоду. Насправді ж багатьох негативних наслідків можна було б уникнути, якщо б людина вчасно замислювалася над цим, прогнозувала свої дії наперед та рахувалася з інтересами природи: не підкорюючи її під себе, а живучи у злагоді з нею.
Раніше люди намагалися жити у злагоді з природою. Вони були залежними від неї і розуміли її важливість. Як приклад можна привести повість Ольги Кобилянської "Земля". Автор через образи Федорчуків розкриває проблему зв'язку людини з землею. Головна думка цього твору в тому, що земля не всим приносить щастя, все залежить від того, як до неї ставитися. Батьки Сави та Михайла, все своє життя витратили на те, аби придбати вдосталь землі, та з повагою ставилися до неї. Обробляючи землю, Івоніка та Марія змогли, усіляко обмежуючи себе, зробити непогане господарство і жили, використовуючи плоди своєї важкої праці. Але Федорчукам земля не принесла щастя, бо Сава вбиває свого брата через страх, що йому не дістанеться земля.
Зараз усе більше і більше людей замислюється над необхідністю збереження природи, її екологічних систем, адже ніщо не вічне: ресурси вичерпуються, багато видів тварин і рослин зникають безслідно, крім того, людина своєю діяльністю забруднює повітря, водні ресурси і т.і. З метою подолання цих проблем створюються закони "Про альтернативні джерела енергії", "Про охорону навколишнього природного середовища", встановлюється кримінальна та адміністратива відповідальність за забруднення навколишнього середовища, створюються заповідники, а також в деяких країнах запроваджується переробка сміття.
Не слід також забувати, що саме через бажання захопити нові землі чи з метою володіння певними ресурсами й розв'язувалися війни, що несли за собою смерть, руйнування та стаждання. Особливо з тією зброєю, якою зараз володіє людина, війна може завдати на справді жахливих наслідків...
Якщо ми не подбаємо про теперішнє, нема чого говорити про майбутнє!
Багато снігу — багато хліба. Без солі, без хліба—немає обіда. Без хліба —не обід; без капусти — не борщ. Без хліба половина обіда. Бублик — не хліб. Будем постити, як хліба не стане. Весна днем красна, а на хліб пісна. Галушка та лемішка — хлібу перемішка. Глибше орати — більше хліба мати. Усі що знаю!
Людина яка поїхала зі своеї Батьківщини не може вважати себе патріотом.Якщо українець поїхав за кордон наприклад до Росії чи Грузії то він уже не у своему рідному домі.Він на чужині.Справжній українець який любить свою Вітчизну ніколи не поїде до чужого краю.Або буде дуже сумувати за домівкою.Тож українець який живе за кордоном не може вважати себе патріотом!
Можешь выбрать речення це просто твир
Павутиння. Листя. Сонце. Повітря. Знову павутиння.
Тихо. Тепло. Сухо. Прозоро. Місто. Повільні рухи. Стежка. Стежка. Золото... Золото дерев. Золото трав. Ліс. М'якість. Трава. Дерева. Небо. Тиша...
Сон клонить. Не хочу заплющувати очі. Мить, ще мить. Хочеться бігти, кричати, несамовито нестись кудись вдалечінь. Якась тепла свіжість. "Мурашки" по спині. Так тихо, що соромно порушувати цю тишу будь-якими рухами.
Листя. Синє листя. Синє від інею. Не можу дивитись. Ще тільки вчора — сонце, павутиння, сьогодні — синє листя. Вже нема того золота, тієї прозорості, тієї свіжості. Немає лагідного сонця. Сховалося за хмари.
Хмари. Вітер. Сирість. Сирість. Великі й маленькі парасольки. Цілі сім'ї парасольок. Сховаюсь під ними від цього пронизливого дощу. Дощ... Ллє вже цілісінький день, не вщухає ані на мить, куйовдить останні листочки, рве їх з дерев і кидає під ноги перехожим. Вітер. Січе безжально обличчя і аж обпікає руки. Кутаюся у плащ, нахиляю голову та біжу додому.
Гарячий чай. Крісло. Ковдра. Приємна теплота по тілу. Дихаю на змерзлі долоні й грію їх об чашку. Хочу вигнати з себе залишки осені, стрибаю, щоб розігнати кров, нарешті втомлююсь і ніби завмираю.
Сідаю в крісло, натягую по самісінькі вуха пухову ковдру і... засинаю.
За вікном сонце, золото, золото трав, золото дерев. Павутиння. Мільйони ниточок павутиння. І люди. Лежать і бачать чудернацькі сни, схожі на мій.