Тисяча сто десять
Тисячі сто десяти
Тисячі сто десять
Тисячу сто десять
Тисячею сто десятьма
На тисячі сто десять
Дев'яносто п'ять
Дев'яносто п'яти
Дев'яносто п'ятьом
Дев'яносто п'ять
Дев'яносто п'ятим
На дев'яносто п'ятому
Вісімдесят чотири
Вісімдесяти чотирьох
Вісімдесяти чотирьом
Вісімдесят чотири
Вісімдесяти чотирма
На вісімдесяти чотирьох
Одного разу, група учнів вирушили на екскурсію у Тибет. Там вони зустріли дуже мудрого старенького монаха і всім стало цікаво, вони захотіли перевірити те, чи справді він такий мудрий, як кажуть люди. І ось, один з учнів вирішив дещо запитати у старого мудреця:
- А що таке зрада?
- Дитя моє, це запитання не однозначне, бо зрада буває різною.
- Це як? Ніколи про таке не чув.
- Зрада буває словесна, тілесна, духовна і тіньова. А ти про яку питаєш?
- Ну, давайте, почнемо зі словесної, а потім по порядку так, як Ви назвали.
- Отже, словесна зрада - це, коли людина каже тобі одне, а за твоєю спиною інше. Але ти про це не можеш дізнатися, бо ця людина це гарно приховує. От через те, що це все відбувається за твоєю спиною, це і є зрада.
Тілесна зрада - це, коли чоловік зраджує дружині. І ніколи не потрібно вірити, що він це зробив, не бажаючи цього, зовсім випадково. Випадково не буває нічого! Коли людина не хоче щось зробити, вона ніколи нічого не зробить, а робитиме лише в тому випадку, коли вона сама підсвідомо цього хоче.
Духовна зрада - це, коли друзі зраджують одне одного, кохані люди зраджують одне одного, коли люди не довіряють одне одному і, коли людина відвертається від Бога заради якогось іншого ідола.
А тіньова зрада - це, коли власна тінь йде від людини тоді, коли приходить ніч і наступає темрява. Тепер розумієте, чому я сказав, що зрада буває різною?
- Так, розуміємо.
Потім діти ще багато чого випитували у старенького монаха. Їм було цікаво поспілкуватись з мудрою людиною, яка могла їм багато чого розповісти. І так вони просиділи на горі до самого вечора, навіть не помітивши, як швидко пройшов час. Далі екскурсовод повів юних мандрівників у будиночок, бо вже пора вечеряти і лягати спати. Для школярів день видався надзвичайно цікавим і вони хотіли б повторити похід на гору, щоб ще раз зустріти цього мудрого монаха.
Сподіваюсь, що допомогла)))
Вже надійшла багряна осінь.
На землі стирчала общипана пожовкла трава,<span> де вже.
</span>Пізньої осені листя почало сохнути і гнити.
На вулиці подув холодний вітерець.
На ясному небі хмаринки швидко розповзлись.
Ми повернулись рано вранці після довгої прогулянки.
Безцінна кожна мить життя… Ні на що не проміняю осінній шепіт голих лип, дотик метелика, скрипучий сніг, котрий сипав усю довгу ніч, і сизокрилу хмару літньої грози, і квітучі сади, які зводять з розуму своїм ароматом весною. Безцінним є повітря, яким я дихаю, і вода, якою втамовую спрагу. Безцінний соловейко на калині та жайвір у небі. Кожна мить життя – прекрасна і захоплююча.
Життя тільки здається декому коротким, насправді воно – довге, а ще – широке, а ще – глибоке, як могутня ріка. Життя стає неосяжно великим, коли навчаєшся отримувати насолоду від будь-якої його миті, від найменшої дрібнички.
Якщо відверто радіти своїм близьким, кожній хвилині спілкування з ними, якщо не стомлюватися любити і мріяти, якщо захоплюватися кожної миті – життя подарує свою благодать і вічність. Ніколи не чекатиму від життя якогось чуда: чудо мені вже дано – я живу. Уявіть: мені, як і вам, пощастило народитися! І це була перша щаслива миттєвість з їх безкінечної низки.
Як сказав колись безсмертний Гете: »Велич людини в тому, що вона - єдине з усіх створінь, здатне перетворити мить у вічність».
Хороша бабуся – основа щасливого дитинства. І моя бабуся саме така. Адже моє дитинство, завдяки їй, було казкою, сповненою ласкавих дотиків теплих долонь та смачнючих страв .
Зростом вона невеличка і трохи повненька. Завжди зав’язує хустинку, бо вважає, що ходити з непокритою головою неможна. А з хустини постійно виглядає пасмо сивого волосся, думаю, бабця спеціально його так залишає, щоб і в старості трохи причаровувати діда.Та прядка додає їй певної краси. Я не пам’ятаю час, коли те пасмо було не сиве. Тоді у бабусі напевно було менше зморшок і вона рідше жалілася на своє здоров’я. А от очі в неї залишились такі ж як і були. Тим очам позаздрять 18-річні, бо вони аж світяться жвавістю та любов’ю до життя.
А ще у моєї бабусі неймовірні руки. Вони завжди теплі, трохи шершаві і пахнуть пиріжками. Інколи видається, що вони живуть своїм власним життям, а життя те надзвичайно активне, бо вони ніколи не зупиняються. Вони перуть, прибирають, готують їжу, доглядають за грядками , а коли бабця сідає дивитись телевізор чи просто розмовляти з кимось, то вони починають складати одяг, в’язати чи просто потихеньку погладжують одна одну, але не зупиняються.
Одяг у бабусі завжди чистий , як і все те, що її оточує. Влітку особливо часто вона вдягає плаття в горошок. Каже, що то її улюблене, що то їй колись дідусь подарував. Воно й справді дуже їй пасує, ніби освіжає її Отака вона – моя мила бабусенька. Вона творець мого дитинства, до якого в думках буду повертатись усе своє життя. Ще не один раз подумки переживу задоволення від відчуття її руки на своїй голові і ще не один раз, згадавши все, заплачу…