Остап, вихований на розповідях діда про славне козацьке минуле, увібрав у себе всі найкращі риси: честь, мужність, відвагу: «Ті билиці-казки про Січ, козацтво, про боротьбу з панами за волю, яких Остап слухав затаївши дух й не зводячи розжеврілого ока з уст дідових, будили в дитячій голові химерні мрії, вояцький запал». Він не раз закликав до боротьби с панами інших селян, нагадуючи, що не так давно минули ті часи, коли українці боролися за свої права: «Не так мені страшно ляха, як злість бере на наших людей: застромив віл шию в ярмо та й байдуже йому, тягне, хоч ти що…» Однак його ідеї не знайшли відгуку, але ворога в обличчі пана він таки знайшов. За таку свавільну вдачу, пан вирішив віддати Остапа у рекрути, розлучивши його таким чином з коханою Соломією, котру тим часом насильно видав заміж. Так кріпацьке життя суперечило життєвим принципам волелюбного Остапа, тому він вирішив втекти: «Як живий буду, землю оратиму, рибальством житиму… все ж краще на волі, ніж під паном». Остап є уособленням справжнього чоловіка, здатного нести відповідальність за себе й кохану людину. Соломія «Дорогою ціною» Соломія уособлює найкращі жіночі риси – відданість коханому, стійкість та самовідданість. Не бажаючи бути іграшкою своєму чоловіку, якого вона не кохає, Соломія вирішує йти за Остапом хоч на край землі, а саме – на волю, в Бессарабію: «Пропадай воно все пропадом… Піду і я світ за очі… Вже ж за тобою, хоч серцеві легше буде…». На цьому шляху вона демонструє неабияку відвагу, яка притаманна лише сильній жінці: «Соломія все йшла. Вона зібрала свою енергію, всю силу волі, всю міць тіла і йшла уперто і завзято з вірою, що її широкі й високі груди зламають усі перешкоди». Вона готова тягнути Остапа на собі в буквальному сенсі, про що свідчить епізод, коли її коханого було поранено. Відданість Остапу не мала меж: «Люді добрі,— благала Соломія, стоячи на колінах,— змилуйтесь, прийміть нас до хати… Ви ж бачите — пропадаємо… Чоловіка мого пострелено, він ледве живий, мало не загинули ми в плавнях… Я вам оддячу, я вам одроблю… Візьміть усе, що маю… все… та не кидайте нас… Ось нате…» Образ Івана Котигорошко «Дорогою ціною» Цікавим є також персонаж Івана Котигорошка, з яким втікачі познайомились у табори біля переправи. Йому притаманні риси воїна: безстрашний, сміливий, той, ще не боїться смерті: «Хіба я боюся смерті? Сохрани боже!.. Пошли, господи, й завтра.. Раз вмирати — не двічі. Вмер — і край, більш не встанеш». Він не кинув Остапа напризволяще, коли його схопили козаки, що відловлювали селян-втікачів. Справжня мужність, схильність до взаємовиручки – ось ті благородні риси, якими наділено Івана і через яких його було позбавлено життя. Він загинув як справжній воїн – у бою. Трагічний фінал цієї повісті підсилює й без того глибокий драматизм усіх випробувань, що пережили герої. Смерть Соломії, яка потонула в Дунаї, до останніх хвилин своїх не втрачаючи надії, не зраджуючи собі, з великим коханням у серці та нестримною жагою до волі в душі, була трагічною згадкою на все життя Остапу, який хоч і вижив, але не здобув ані щастя, ані волі.
В этой комедии выставлены на позор чиноеничье-бюрократическая Россия, полицейско-самодержавный строй, основанный на чинопочитании, взяточничестве, злоупотреблениях и угнетении. По словам самого писателя, он "решился собрать в одну кучу все дурное в России.. . все несправедливости, какие делаются в тех местах и в тех случаях, где больше всего требуется от человека справедливости, и за одним разом посмеяться над всем".
За комическим, почти водевильным сюжетом в "Ревизоре" все время стоит неприглядная и суровая действительность, чувствуется драматическая напряженность, столь резко сказавшаяся в финале, в "немой сцене". Комический эффект основан на "недоразумении". Каждый из персонажей под влиянием страха превратно истолковывает слова другого. И так во всей комедии: ложь принимается за правду, а правда - за ложь. Безудержно лжет не только Хлестаков, напропалую лгут и городничий, и Земляника, стараясь представить себя и "Вверенное" их наблюдению дело в наилучшем виде В Хлестакове для них олицетворялся карающий "рок", возмездие за всю их неправедную корыстолюбивую деятельность, и они притворяются, изворачиваются, лгут.
За осуждением и безжалостным осмеянием мира городничих и хлестаковых, всей нечисти чиновных плутов и пустейших проходимцев, стоит положительный идеал Гоголя, который не принял еще конкретного выражения, представляя лишь мечту о справедливом и разумном устройстве общества.
Гоголь не вывел в своей комедии "положительного героя". Он писал в "Театральном разъезде": "Да. если бы хоть одно честное лицо было помещено в комедию к помещено со всей увлекательностью, то уже все до одного перешли бы на сторону этого честного лица и позабыли бы вовсе о тех, которые так испугали их теперь". Положительное начало в "Ревизоре" - смех, в котором воплощен тот высокий нравственный и общественный идеал, и есть то "честное лицо", которое определяет смысл комедии.
<span>"Смех" в "Ревизоре" проникнут верой в "светлую природу человека", в духовные силы народа, противостоящие тем силам общественного застоя, бездушия, эгоизма, которые в комическом и уродливом виде воплощены в персонажах пьесы. "Немая сцена", завершая комическое действие трагическим финалом, утверждает торжество "правосудия", торжество высшего нравственного начала.</span>
Вольга и Микула
Крестьянин Микула Селянович был богатырём,потому что обладал необыкновенной силой.
Былинный богатырь-Микула Селянович-простой крестьянин,который пашет землю,Русь кормит хлебом и обладает невероятной силой.
Старший брат уснул под ракитовым кустом.
Средний брат проспал всю ночь в кустах.
......
Каждый новый бой становился сложнее, потому что в первую ночь у чудо -юда было три головы, во вторую шесть голов, а в третью - 9 голов ( в третью ночь чудо - юдо подхватывал головы и они прирастали заново)
