В.Рекуненко мелодія дощу розповідь. Використавши безособові слова
На краю яруги стоїть стара осика. Сучки на ній обламані, кора облізла, а в товстому стовбурі видніється дупло. Від дупла до кореневища тягнеться вузька щілина.
По осиці, дзвінко посвистуючи, бігає голубувато-сіра з білими грудьми пташка. <span>Це повзик. У </span><span>нього гострий і міцний </span><span>дзьоб, а над очима проходить чорна смужка,— так, ніби він </span><span>хмуро насупив брови. Що ж це повзик тут робить? Поживу </span><span>шукає? Ні! Лісовий штукатур будує собі житло.</span><span>
</span>
Ось він камінцем припав до струмка, а згодом повернувся від нього до дупла з грудочкою глини у дзьобику. Утоптав, вмазав глину в щілину й полетів знову до струмочка. І так кілька днів. Повзик ніби штукатурить старе дерево.
Минає тиждень. Щілину майстерно замазано.
Довго й старанно трудився повзик. Зате ж і хатка в нього вийшла добротна.
Я хочу піклуватися про інших. згідно з наказом неможна на пiдпивку сiдати за кермо. щодо одуження, завтра виписуемо. сьогоднi <span>найскладніша операція </span>