Конституция Соединенных Штатов Америки была принята 17 сентября, в 1787 году. Это было сделано в Филадельфии, приняли ее делегаты конституционного конвента, председательствовал которым Джордж Вашингтон. Уже скоро документ был ратифицирован представителями всех тринадцати американских штатов. Делегаты от штатов, которых позже по праву прозвали официальными создателями Конституции, были разделены на несколько групп: фермеры и торговцы, банковские работники и юристы. Возраст делегатов был разным – от 30 до 80 лет, также как отличались они по вероисповеданию и политическим взглядам. Против принятия единого государственного закона выступил только Патрик Генри – делегат от штата Вирджиния. Он опасался того, что при введении Конституции и централизованной власти каждый отдельный штат утратит свои полномочия.
<span>Бути свободним – це розуміти свободу. А потім діяти. Свобода – це здатність людини чинити у відповідності до власних бажань, інтересів, цілей на основі знання про об’єктивну дійсність. Свобода – це можливість вибору варіантів подій. Відсутність вибору дорівнює відсутності свободи. </span>
Унита́рное госуда́рство — форма государственного устройства, при котором его части являются административно-территориальными единицами и не имеют статуса государственного образования. В отличие от федерации, в унитарном государстве есть единые для всей страны высшие органы государственной власти, единая правовая система, единая конституция. На сегодняшний день большинство суверенных государств являются унитарными. Как правило, крупные по численности населения государства являются федерациями. Унитарными не могут быть субъекты федеративного государства, так как они не имеют государственного суверенитета.
Основные признаки унитарного государства
Единый для всего государства учредительный нормативный правовой акт (или совокупность таких актов) , нормы которого имеют верховенство на всей территории страны;
Единые для всей страны высшие органы власти;
Единая система законодательства;
Единое гражданство;
Единая денежная единица;
Составные части унитарного государства не обладают признаками суверенитета.
<span>ФЕДЕРАТИВНОЕ ГОСУДАРСТВО - (от лат. foederatio - союз, объединение) - сложное, союзное государство, объединяющее административно-территориальные или национальные образования - субъектов (членов) федерации, которые обладают значительной степенью самостоятельности (штаты в США, земли в Германии, области и края в России) или суверенитетом (кантоны в Швейцарии, республики в России) . Ф. г. - это сложное государство, в котором все основные признаки представлены столько раз, сколько субъектов входит в союз. Наряду с высшими органами государственной власти федерации, субъекты федерации имеют свое законодательство, особую судебную систему и самостоятельные органы управления. Федерации бывают как в многонациональных государствах (Россия, Югославия, СССР) , так и в мононациональных (Мексика, Бразилия и др.) , в последнем случае говорят об административных федерациях. Существуют т. н. договорные федерации (Россия) , особенность которых проявляется а большей самостоятельности ее субъектов. Федеративная природа нашего государства характеризуется следующими признаками. Российская Федерация имеет Конституцию. Наряду с ней субъекты, входящие в состав федерации, имеют свои конституции (в республиках) , уставы и законодательство (в краях, областях, городах федерального значения и в автономных образованиях) , в которых закрепляется их правовой статус как субъектов Российской Федерации. Российская Федерация обладает своей территорией, на которую распространяется ее государственный суверенитет и в рамках которой общефедеральное законодательство имеет верховенство. Российская Федерация характеризуется наличием единого общероссийского гражданства. Российская Федерация имеет систему общефедеральных органов государственной власти, акты которых являются обязательными для исполнения на всей территории страны. Российская Федерация имеет единую денежную систему, единый государственный бюджет и единую налоговую систему.</span>
Направление деятельности. Основные отличия предприятий заключаются в направленности деятельности. Так, коммерческая организация создается с целью извлечь прибыль, а некоммерческая направлена на достижение целей иного, нематериального характера.
Правопорушеннями називають такі вчинки людей, якими порушуються приписи діючого права, передусім положення Конституції і законів України. Великий німецький філософ Гегель називав правопорушення неправом і вважав його проявом «абсолютного зла».
Люди здебільшого дотримуються приписів права, однак правопорушення вчинюються досить часто, а їх загальна кількість є настільки значною, що це викликає зрозумілу тривогу громадян. Тому важливим питанням є встановлення та усунення причин правопорушень.
Історія свідчить, що правопорушення трапляються в усіх країнах і суспільствах незалежно від їхнього державного устрою та суспільного ладу, і цілковито їх викорінити ще нікому не вдавалося. Щоправда, для кожної епохи характерні свої особливі уявлення про правопорушення. У XVI ст. торгівля наркотичними засобами, які на той час уже почали з'являтися в Європі, не вважалася протизаконною, а от щонайменші сумніви стосовно догматів панівної католицької релігії розглядались як страшний злочин і каралися в основному спаленням «безбожників, чаклунів та єретиків». Сьогодні ситуація докорінно змінилася: релігійні переконання є приватною справою особи, в яку право майже не втручається, а от торгівля наркотиками всюди вважається одним із найтяжчих злочинів і карається тривалим позбавленням волі, а у деяких країнах —навіть смертною карою.
Питання про причини правопорушень завжди було й залишається складним. Глобальною причиною всіх правопорушень є соціальні суперечності (їх можна назвати «хворобами суспільства»), які завжди існують у суспільстві. Вони призводять до того, що інтереси окремих соціальних груп, іноді окремих осіб приходять у суперечність із загальними інтересами, а тому соціальні схильності, моральні уявлення й спрямування діяльності цих людей різко відрізняються від вимог існуючого права, а звідси виникає схильність до їх порушення.
Що стосується окремих правопорушень, то їх вчинення може бути викликане різними, іноді не залежними одна від одної причинами: це можуть бути причини економічного характеру (наприклад, неможливість знайти роботу і легальний заробіток); соціальні причини (зокрема, недоліки виховної та освітньої роботи); обставини сімейного характеру або ж інші особливості середовища, в якому живе потенційний правопорушник, причини особистого характеру (наприклад, схильність до алкоголю чи вживання наркотиків) тощо.
Іноді причиною правопорушень виступає і недосконалість чинного законодавства — наприклад, надмірні ставки оподаткування юридичних осіб змушують їхніх керівників шукати шляхи ухилення від сплати податків, оскільки без цього виробнича чи комерційна діяльність підприємства буде просто неможливою. У цьому випадку, звичайно ж, необхідно усунути подібну причину — за наявності більш оптимальних податків буде менше тих, хто ухилятиметься від їх сплати.
Вчені-кримінологи протягом тривалого часу (ще з кінця XIX ст., коли відомий італійський кримінолог Чезаре Ломброзо висловив думку, що той, хто вчинює злочини, є злочинцем від народження) намагаються знайти відповідь на питання, чи існує зв'язок між генетичними особливостями людини і схильністю до вчинення правопорушень; однак переконливих доказів, які б підтверджували чи спростовували такий зв'язок, поки що немає.
Правопорушення, як правило, зумовлюється не якоюсь однією окремою причиною, а відразу багатьма. Виявлення цих причин і вжиття заходів до їх усунення є одним із завдань діяльності правоохоронних органів і посадових осіб держави, слідчого, який розслідує справу про вчинення злочину. Проте завдання цілковито усунути всі причини правопорушень має утопічний вигляд: адже для цього потрібно усунути всі суперечності, які існують у суспільстві. Подібні спроби вже робилися, зокрема на початку нашого століття, однак успіху не досягли. Отже, завдання держави полягає в тому, щоб звести причини, які викликають правопорушення, до якнайнижчого можливого рівня, що дасть суспільству змогу здійснювати ефективний контроль над протиправними діями, і передусім над з