Виданное ли дело — корабли на колесах, идущие с попутным ветром под парусами со стороны поля к городу? Такие корабли перемещали люди великого русского князя Олега в 907 году к Царьграду. Князь Олег не случайно переместил корабли с моря на сушу. Это была его тактика. Именно с суши ему легче было покорить греков.Греки же, увидев корабли на колесах, выслали послов к князю Олегу — они искали примирения. Князь согласен был заключить мир, но потребовал дани на две тысячи русских кораблей, а каждому русичу с корабельного экипажа — по двенадцать гривен Греки заключили мир с Олегом. Русский князь велел им сшить паруса для его кораблей из лучших шелков и повесил свой щит на вратах Царьграда в знак победы русичей над греками. Вернулся Олег в Киев, неся золото и другие щедрые дары.
Об этом рассказывает одно из значительных произведений Киевской Руси — летопись «Повесть временных лет».
Печорин сразу рассекретил характер Грушницкого, он понял, что он не тот, за кого себя выдает. По-моему в тексте даже упоминается, что они строили из себя товарищей и друзей, но такими не являлись. Позже у Печорина грубо говоря появился спортивный интерес, он стал ухлестывать за Мери, дабы разозлить Грушницкого. Мне кажется он даже в глубине души не хотел такого жениха Мери, а она уже начала на него западать. Так же, они просто противоположные характеры, Печорин-честный, справедливый, смелый, ну а Грушницкий-трус, подлый, врун, много разговаривает, но не подкрепляет разговоры делом.В общем произошел конфликт из-за абсолютной разницы в характере, и то что Печорин хотел подловить Грушницкого на его подлостях и рассказать об этом всем. А и еще, Грушницкому Мери нужна была только для того, чтобы пройти в свет, в нужные дома, Печорин все это просек и хотел пресечь его нечестность.
<span>Загалом образ Марусі має фольклорну основу. Починаючи з її зовнішності та закінчуючи рисами характеру, ми бачимо Марусю ідеальною українською дівчиною, яка ніби прийшла до нас із сумних та ліричних народних пісень.Образ Марусі є дуже гармонійним, бо її внутрішній світ і зовнішність однаково красиві та привабливі. Маруся працьовита, покірна, слухняна. Вона шанує своїх батьків, поважає своїх подруг. Вона живе у досить заможній родині, але не цурається роботи: працює і з батьком на полі, і в хаті, і біля худоби. Ця покірна та чиста дівчина надзвичайно богобоязлива. Проте її релігією є не тільки християнство, а й народна мораль — вірування і норми поведінки, що передалися їй від дідів- прадідів. Маруся вважає за гріх навіть ходити на вечорниці. Таку саму цнотливість, щ</span>ирість та вірність Маруся виявляє і в коханні: вона покохала Василя один раз і назавжди. Вона готова віддати життя за свою любов, але коли батько не дає згоди на шлюб із Василем, Маруся покірно погоджується. Сумуючи за Василем, вона щодня ходить до озера, пригортає до серця горішки, які подарував їй Василь.На образі Марусі позначився і вплив домінуючого літературного стилю — сентименталізму. Читач одразу помічає чутливість Марусі. Автор наголосив саме на її емоціях та почуттях, на внутрішньому світі своєї героїні.Важливу роль у створенні образів цієї повісті відіграє пейзаж: природа також передає почуття героїв та думки автора, налаштовує читача на відповідний лад.Образ Василя в повісті не просто яскравий та самобутній, він також допомагає розкрити образ Марусі. Василь уособлює парубка з народних пісень: він красивий, сміливий, порядний і розумний. Але його сентиментальність, на мою думку, дещо перебільшена, хоча це також данина стилю. Образ Василя від цієї чутливості трохи «програє», але твір загалом стає тільки емо<span>ційно наснаженішим, більш народним. Образ Марусі розкривається і через ставлення Василя до своєї коханої, Він жити не може без неї: побачивши свою Марусю мертвою, він починає плакати і падає на землю, немов неживий. Прощаючись із коханою, парубок також плаче. Таким чином автор підкреслює індивідуальність Марусі, усі позитивні риси її характеру, адже її так сильно покохав майже ідеал українського парубка XIX століття!Але, як каже стара латинська приказка, часи змінюються і ми змінюємось разом із ними. Сучасний читач навряд зрозуміє таку дивну покірність, смерть через розлуку з коханим або сльози парубка. З часом люди змінюються, змінюються їхні ідеали та світогляд. І сьогодні люди вже так не захоплюються дівчатами, подібними до Марусі. Але ми все одно маємо зберігати те найчистіше та найкраше у своїх серцях, шо передається від покоління до покоління протягом багатьох сторіч, незважаючи на те, наскільки сильно відрізняються наші епохи. І образ Марусі, майстерно створений Г. Квіткою-Основ'яненком, допомагає нам не втратити одвічних моральних цінностей нашої нації та всього людства.</span>
