У лісі живе їжак. Одного осіннього дня він із сухого листья вимощував собі гніздечкою. Їжак приносить туди грушки , щоб потім наколоти собі на голки.Також він вирушае у невеличку дорогу ,щоб знайти яблучко. Все це їжак носить собі у гніздечко , щоб спокійно зимувати.
Одного разу ми з Дмитриком Копиловим, з яким навчаємося в одному класі й навіть сидимо за однією партою, поїхали у вихідний на риболовлю. Стояв травень, вода була холодна, і ще ніхто не купався. Нам повезло: ми піймали трохи риби. На містку, з якого ми ловили рибу, хтозна звідки з'явилося щеня. Воно тихенько скиглило, видно, було голодне. Шерсть на ньому звалялася, так що не можна було визначити, якого вона кольору. Цуцик дрібно тремтів — чи то від холоду, чи то від страху. Ми поділилися зі щеням сосискою. Підкріпившись, він почав леститися до нас. "А цікаво, чи уміє він плавати?" — запитав я. "Навряд чи його у воду заманиш і сосискою, — відповів Дмитрик. — Усе-таки холодно ще". "А навіщо його заманювати?" — сказав я і штовхнув щеня у воду. Від підмостків до води було понад напівметра. Щеня, дійсно, попливло, але видертися на берег не могло, застряло в очереті. Воно голосно скавучало, ніби кликало на допомогу. "Ну, чого стоїш? — запитав Дмитрик. — Іди діставай". "Я не полізу в холодну воду", — відповів я. Тоді мій товариш роззувся, засукав холоші і ступнув у воду. Щеня він вирішив віднести додому. Дмитрик сказав: "Нехай обігріється, а там десь прилаштуємо".
Наші вітання - це частина нашої мовної культури. Через те, як людина вітається, судять по рівню її вихованості та культури.
З цього приводу існує багато думок. Люди, старі та мудрі, вважають вітання молоді першою проявою їх безкультур`я. Хоча молодим так не здається. Вони інколи прислухаються до мудрих порад і замість "хай", кажуть "добридень", але це трапляється досить рідко.......і розвинути цю тему...додати ,мабуть, кілька прикладів з життя, літ творів...сформувати закінчення(переробка тези; про те, що культура мови=вихованість=те, як ми вітаємося))) Сподіваюсь, допоможе)))
Земля – це наш рідний дім. Тому зв’язок людини з природою, безумовно, особливий. На цій землі зросли наші прадіди й діди, батьки, брати та сестри. Це наше багатство, яке століттями оберігали й боронили. Тоді розуміли, що на любов земля обов’язково відповість взаємністю. Та за вікном двадцять перше століття – час нанотехнологій і кам’яних джунглів. З приходом таких змін у природі втратилася певна рівновага. Людина відчула себе хазяїном, паном і навіть володарем Всесвіту. Вона знає, що добре, а що погано. Проте не все так просто. На порозі стала екологічна катастрофа. Забруднення водойм, вирубка лісів, викиди токсичних речовин у повітря – це найменший перелік проблем, які з року в рік накривають Землю. Безвідповідальність людей вражає. Вона вже призвела до Чорнобильської катастрофи. А що далі? Скалічена земля, скалічені долі. Куди не глянь – занедбані села, вирубки, болота на місцях, де колись протікали могутні ріки. Все змінилося. Люди поступово перетворюються в роботів. Усі живуть за принципом: моя хата з краю. Аби тільки не чіпали. А свою байдужість перед природою пояснюють постійною зайнятістю. Прикро, що обурюються тільки тоді, коли змінити нічого не можна, коли вже край. Але невже не видно, як природа просить про допомогу? Вона хоче дарувати нам свою любов, ніжність, тепло. Вона хоче знову усміхатися на повні груди і не відкашлювати шкідливі речовини. Невже потрібно знищити, щоб потім знову довелося відроджувати? Треба почати зміни з себе, з кожного. Варто переглянути своє ставлення до матінки-землі, бо іншого такого шансу вона нам не дасть.
Подробнее - на Znanija.com - znanija.com/task/27733605#readmore
Н.в. три тисячі чотири сотні вісімдесят шість, п'ять тисяч сто п'ятдесят три;
Р.в. трьох тисяч чотирьохсот вісімдесяти шести, п'яти тисяч сто п'ятдесяти трьох.
Надеюсь, что помог Вам
