Моя улюблена телепередача “Що? Де? Коли?”. Я почав дивитися її ще коли
мені було років десять. Звичайно, тоді я не розумів багатьох складних
запитань, але сама атмосфера гри — напружена й красива — запам’яталася
мені саме в цьому віці. Багато що змінилося в передачі “Що? Де? Коли?”,
постарішали ті, хто грав із самого її початку, але головне лишилося:
ігрове поле, поділене на сектори, дзиґа, шість гравців, які цілу годину
будуть вражати телеглядачів своїм інтелектом.Засновник гри “Що? Де?
Коли?” Володимир Ворошилов, нині покійний, був людиною насправді
творчою, наділеною неабияким смаком. Саме завдяки йому гра отримала
потужний імпульс для подальшого розвитку. Адже Володимир Ворошилов
вигадав усе те, що ми в цілому називаємо “Що? Де? Коди?” . Сьогодні ця
гра популярна не лише на території колишнього СРСР, а й у багатьох
країнах далекого зарубіжжя. Цікавість до “Що? Де? Коли?” рік у рік
зростає, розширюється коло телеглядачів, зазнає змін склад гравців у
студії, яких недаремно звуть знавцями.Яких тільки запитань не буває під
час гри. Кожне з них складне й потребує не лише величезного запасу
знань, а й уміння мислити швидко й оригінально. Якщо мені вдається
відгадати хоча б одне із запитань, я вже пишаюся собою. У мене
викликають захват ці молоді й не дуже молоді люди — майстри гри “Що? Де?
Коли?”. Проти них спрямовані найкращі телеглядацькі сили, але знавці
все одно раз у раз виходять переможцями. Питання, за кого вболівати під
час “Що? Де? Коли?”, в мене просто не виникає: звичайно ж, за
знавців.Понад два десятиліття налічує історія гри “Що? Де? Коли?”. Мені
здається, що ця гра матиме продовження ще принаймні протягом такого ж
часу, а то й більше.Дійсно, ця гра просто не може бути нецікавою, адже
питання телеглядачів і відповіді знавців ніколи не повторюються.<span>Якщо б мене запитали: “Чи хотів би ти бути знавцем?”, я б щиро відповів, що ні. Мені хочеться залишатися вдячним телеглядачем, який із завмиранням серця слідкує за перебігом непростого двобою. Так, лунає гонг, і починається наступний раунд у безкінечному ланцюжку запитань і відповідей. </span>
Сумний - безнадійний
Лихий - безсердечний
Пустинний - безлюдний
Сухий - безводний / бездуший
<em>Як відомо, історія не любить слова "якби". Історики говорять так: "Це було, воно стало причиною того, що...".</em>
<em>Але порушимо це правило й спробуємо уявити, що могло б статися з нашим народом, якби не було Запорозької Січі. Очевидно, тоді б зовсім не стало України, не стало б українського народу, як не стало на землі багатьох племен і народів, їх розтерзали вороги, розтоптала жорстока дійсність.</em>
<em>Наш народ існує, тому що його оборонили й відстояли мужні лицарі Запорожжя. Наперекір усім обставинам вони вибороли нам право жити на своїй землі і бути українцями.</em>
<em>І як буває прикро, що ми чуємо про воєнне мистецтво римських легіонерів і не маємо уявлення про ратну майстерність запорожців. Знаємо про подвиги Ганнібала і не знаємо про подвиги Самійла Кішки, Петра Сагайдачного чи Івана Сірка. Захоплюємося подвигом спартанців біля Фермопілів і не знаємо про подвиг козаків під Берестечком...</em>
<em>Історією треба не просто цікавитись, її треба досконало знати. Бо історія — не просто минуле народу, це його жива душа. Ось чому той, хто не знає історії, ніколи не зрозуміє свого народу.</em>
Кожен пишається країною.в якій живе.Завжди хоче сказати про неї хороше слово.
Мова нашого народу- українська.Мова-це цінний дар,який дано людині.За допомогою мови люди спілкуються.думають.пізнають світ,рередають одне одному досвіт.
В усіх народів є своя мова.Мова береже історію свого народу.Вона є державною мовою .Українську мову вважають однією з найбагатших мов світу.Нашу українську мову особливо відзначають іноземці.
Кожне слово-це ніби діамантова намистинка. Милозвучна,як солов"їна пісня.
Бережімо нашу мову! Будьмо ж мудрими!Рідна мова -це наший скарб.
Ответ:
Объяснение:
Мне было не трудно сделать выбор в отношении будущей профессии. У меня дядя и мой старший брат имеют специальности, которые связанны с электричеством. Поэтому выбор очевиден. Моя будущая профессия – электрик. Можно сказать, семейная династия. Получить эту профессию можно разными способами. Можно окончить техникум. Мой дядя инженер-энергетик. Он оканчивал высшее учебное заведение по специальности «Энергоснабжение и автоматизация предприятий». А старший брат окончил школу и всего лишь двухмесячные курсы. Этого достаточно, чтобы быть электриком. Дядя мой кстати сейчас не работает на каком-то предприятии. Он преподаёт электротехнику. Ему это очень нравится. Его студенты в техникуме тоже получают специальность электрика.