Перше,що кидається у вічі,так це яскраві барви,за допомогою,яких автор підкреслює усю чарівність української землі.На картині зображено:мальовниче небо,просторні краєвиди,неймовірні простори та широкі луки.Серед дороги розкинуті вози,серед них чумаки,які,мабуть,зробили відпочинок.Усе гармонійно зображене,кожна детель має своє,особисте значення.Та,щоб це побачити треба дивитися не очима,а серцем.
Майбутні бути буття забуття
Спочатку дити дуже багата робили сниговика липили його липили а потим вин як рухнув
"Поезія - це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі", - пише поетка сучасності Ліна Василівна Костенко. Свій перший вірш я написав про Україну. В ньому я возвеличив незламність і волелюбність українців, описав гори, ріки і полонини. Він ще не такий досконалий, але написаний від щирого серця.
Далі я почав писати вірші різножанрові. Про що б я не писав - природу, тварин, людей, світ - я зрозумів, що вся поезія оповита серпанком загадковості. Вірш є прикладом майстерності, яка досягається завдяки великому таланту та непосильній праці, самовдосконаленню.
Для мене поезія - наче ковток свіжого повітря, друге дихання. Коли я вперше прочитав вірші Ліни Костенко, я був приємно вражений силою її таланту, адже кожен рядок написаний серцем.
Я хотів би стати відомим письменником у майбутньому, щоб бути істинним сином свого народу, може, навіть, послідовником Ліни Василівни. Я осмислюватиму все, що накопичено й вистраждано століттями несвободи, боротьби, перемог і поразок, щоб нічого не розгубити в нелегкій дорозі в майбутнє тисячоліття. Мені байдуже, чи стану я популярним поетом, головне - ніколи не зважати на кон'юнктуру і писати найчесніші, найбезстрашніші поетичні твори.
