Твір на тему: з реального життя друга назва"Пошуткували" Одного разу мій друг Микита повертався з однокласниками зі школи.Наблизившись до Микитиного будинку хлопці запропонували йому продовжити прогулянку і піти до мосту, що знаходився за кілька кварталів. Микита погодився, але спочатку вирішив перевдягтись, у зручніший для прогулянок одяг. Хлопці пообіцяли зачекати на нього в дворі. Микита спокійно зайшов додому, залишив шкільні речі, випив кампоту, переодягнувся і спустився на вулицю. Однак хлопців в дворі вже не було.Вони вирішили підшуткувати над Микитою і швидко втікли до мосту, та тікаючи один з них випадково підвернув ногу, а другий зашпортився і боляче впав і роздер коліна з ліктями. наступного дня зустрівши так званих товаришів у школі Микита посміхнувся і сказав-" ну що друзі пошуткували?!!!можливо сьогодні повторимо???"
<span>Що посієш - то і пожнеш. Раніше, коли я чув це прислів"я, думав, що воно тілько про роботу людини. Зробиш що-небудь -і тоді будеш щось мати. Але якщо вдуматись у зміст цих слів, то їх можно перенести і на людські взаємновідношення. Посієшь щось лихе, недобре - так ось таке і збереш. Це будуть гіркі плоди з твєї життєвої ниви. Нерідко можнобачити, що до людини, котра комусь бажає зла, лихословить, обманює, дуже погано відносятся оточующі. И навпаки. Коли
в общем сама дальше переводи, мне надоело
человек искренний, доброжелательная, вежливая - это она со своей нивы пожинает взаимность и почет других. Добро порождает добро, а зло разъединяет людей, разрушает их души. А потому треба всем задуматься, чем же засеять свою ниву, чтобы пожинать добрые плоды.
Очень часто каждому из нас приходится слышать от взрослых такие выражения: «Нельзя», «Что люди скажут?», «Не смеши людей». Но нередко мы не задумываемся над их глубинным содержанием. Уважение к общественной мысли - одна из основ народного этикета, который является неписаным сводом норм и правил поведения человека с родными, знакомыми. К сожалению, часто приходится встречаться с дерзким отношением моих ровесников к старше возрастом, пренебрежительностью к младшим. Это результат того, что вдоль возрастов терялись народные традиции, духовные достояния поколений. И сейчас, как некогда, необходимо возродить традиции уважения к старшим, сохранение родственных связей, почета к слову, языку.
Прочитал я недавно сказку о сыне, который спас отца от преждевременной смерти. А случилось это так. Когда-то старых людей, которые уже ничего делать не могли, спускали на лубках у пропасть: чтобы хотя хлеб не ели. А один мужчина очень любил своего отца и, не выполнив жестокого закона, запрятал его в хлеве. Вскоре в тех краях случился недород. Отец и посоветовал сыну пересеять поле. Долго испытывали удивление люди богатому урожаю, а когда узнали, что посоветовал мужчине отец, то перестали стариков вывозить на лубках. Уважали до самой смерти, так как родители мудрые, жизням битые. Эта сказка принудила меня призадуматься над тем, как мы относимся к старшим. Когда-то их почтительно называли на «вы». Но, к сожалению, случаются случаи, когда мальчик или девочка не уступают местом людям преклонного возраста в транспорте, не спешат помочь бабушки поднять трудный чемодан, забывают поздравить родных с праздником. А все из-за того, что кому-то не случилась сказка о признательном сыне, которая учит уважению к старшим.
</span>
Безлюдний берег здавався таким, як і колись у дитинстві, як ча сом бачив
він у снах, у кучерявих верболозах, що подекуди припадали до води,
купаючи у Пслі свої зелені чуби. А далі вигрівалися піщані висипи, немов
вибілені сонцем полотна, на яких подекуди виднілися підбіл і зелена
рута.
Зелений острів. Так здавна люди звали мальовниче урочище в
межи річчі Псла і Хортиці, омите з трьох боків голубою течією. Коли ж
на весні вся ця оболонь заливалася повінню, тоді вона була схожа на своє
рідне море, у якому купалися дерева, неначе зелені вітрила шаланд. Усі
довколишні луки залиті водою, і тільки в середині травня ріки входили у
свої береги. Та й тоді, щоб потрапити сюди, треба було переплисти на
човні або перейти вбрід кілька рукавів і старих річищ.
Тихе
чарівне місце. Трохи далі від Псла над розплесканими озерця ми й
затоками росли тополі, осичина, вільхи, берези й дуби. Де-не-де темною
стіною здіймалися зарості вільшини, а на ній плівся білястий хміль із
золотими китичками і розливав довкола ніжні пахощі.
<span>І докоряв
собі Береговець, що малював іноді казна-що, вигадував не існуюче. Або ще
й гірше: крутився в щоденній суєті суєт, марнував час.. . І, може, від
того не знав радості й щастя творчості.</span>
Заходить в клас вчитель -Добрий день,діти -Добрий день,Марія Іванівна -Хто зробив домашнє завдання? -Я відповідає Максим. -Добре,тоді відповідь мені:Коли народився Борис Грінченко? -Борис Грінченко народився 9 грудня 1863 року -Добре сідай. Я бачу що ти готувався до сьогоднішнього уроку. Давай щоденник.
