Н. розумний вчитель, пахуча квітка, блакитне небо
р. розумного вчителя, пахучої квітки, блакитного неба
д. розумному вчителю (вчителеві), пахучій квітці, блакитному небу
з. розумного вчителя, пахучу квітку, блакитне небо
о. розумним вчителем, пахучою квіткою, блакитним небом
м. (на) розумному вчителі (вчителеві), пахучій квітці, блакитному небі
к. розумний вчителю, пахуча квітко, блакитне небо
Одинадцяти тридцяти
одинадцятьом тридцятьом
одинадцять тридцять
одинадцятьма тридцятьма
Минуло більше години,а діти все блукали незнайомими вулицями
Народні пісні я можу слухати вічно,бо ці пісні є символом нашої держави
Пройшло немало років ,як погас вогонь війни
Є скарби,допоки їх шукають!
Доки мова є,народ не гине,а воскресає,наче Фенікс-птах
Доки буде жити дух запорозький,доти Україна буде в світі жить !
Доки баба спече книші,у діда не буде душі
<em>амріяний зимовий вечір. Летить лапатий сніг. Ліс принишк, спокійний і зачарований. Зітхне... Аж моторошно стає. Холодний морозний вітер несамовито пролетить між дерев, і ... знову тихо. Тільки дерева сумно похилилися. Гілки на очах перетворюються на таємничі силуети. Хтось пробіг стежкою, визирнув із-за дерев, промайнув біля пишної калини. А ясні, тихі зорі світять над лісом. Місяць-молодик визбирує крапельки — сузір’я в небі, у полі. Здається, це вони падають на ліс і там виблискують на гілках, мов справжні коштовні камені діаманти, рубіни, сапфіри, смарагди... Потім відбиваються в кожній сніжинці, наче чисті, прозорі сльози. А вечір чаклує...Створює свою чарівну казку (Л. Гулюк).</em>