Я думаю,що правильна відповідь - Б.
1.Речення не складається з 5 частин.
2.<span>Однорідна підрядність- це таке підпорядкування,
за яким усі підрядні речення залежать від одного й того ж слова головного
речення і відповідають на одне і те ж питання.</span><span>Напр., речення Я люблю, щоб сонце гріло, щоб гукали скрізь громи,
щоб нове життя будило рух і гомін між людьми. Тут її не має.
3.Тут не допущено пунктуаційну помилку.</span>
У всіх є одна з найдорожчих людина це матір.Яка від щирого серця кохає тебе така,як ти є.Потрібно цінувати та поважати цю людину.Вона на цьому світі така одна.І коли в тебе якісь неприємності чи проблеми.Мамі,як нікому боляче.В неї і серце болить за нас.Але не кожний це розуміє і цінує.Кожен може не поважити ії.А це чує материнське сердце.Яке болить за нас.Вона нам дала життя.Піклувалася за нами коли ми були дуже малими.Цінуй та поважай материнське сердце воно має біль,якщо бути егоїстом.
Версия №1<span>Фамилия Лысаков образована от прозвища Лысак. Скорее всего, оно указывало не внешние особенности человека – отсутствие волос на голове. Однако Лысым также могли называть опытного, бывалого человека. В старину о лысых, подразумевая их жизненный опыт и мудрость, говорили: «Детинка с плешинкой везде пригодится». А поговорка: «Знай нас, плешивых, объезжай шелудивых!» - вновь напоминает о том, что старого, опытного человека нелегко обвести вокруг пальца. И даже лысина у молодого человека далеко не всегда воспринималась как что-то постыдное. На Руси говорили: «Лыс конь - не увечье; плешив молодец - не бесчестье». Лысак, со временем получил фамилию Лысаков.
</span>
1-Г)виявляти глибоку сердечну прихильнічть... 2-А)мати прихильнічть...3-Д) плекати... 4-Б) плакати...
Http://www.uatvory.ru/2016/04/tvir-na-temu-juttya-ce-vje-schastia.html
Життя - це вже щастя?<span> Інколи у нас, у людей, буває депресія... І тоді ми звертаємось до щастя, згадуємо усе добре, що було в нашому житті. Бо вона боїться щастя. Той же, хто не хворіє на цю хворобу, знає, що щастя - це і є життя.
Та я ніколи ще не вічував подібного: коли те, що хочеться і подобається, що вже робив, стає майже неможливим. Мені хочется написати щось, але муза покинула мене. Наче знову пішла гуляти, і повернеться нескоро... Коли для тебе щастя - це писати для інших, то що може бути гірше, аніж втратити таке щастя? Але нам буде все одно, коли ми втратимо те, що зветься "життям". Це істина, тому й немає сенсу називати життя щастям. Втратимо його - і нічого не відчуємо. Ні жалю, ні болі. Треба шукати те, що стане щастям в цьому житті. Базове ж щастя від нього - це можливість чуомусь вчитися і пзнавати нове. Ось що ми маємо на увазі пад словами "життя - це вже щастя". Ось, як насправді, розкрийте вже очі...
Хочете, наведу приклад з літератури? Мало хто згадає Гете і його "Фауста". Чи був Фауст щасливий, все своє життя присвятивши вивчиенню чогось нового? Отож, навіть базове щастявід життя - не таке вже й "щастя". Його ніколи ніхто не добуде так просто. Бо життя зі всіх сторін, з біологічної чи філософської, економічної чи іншої - надто складна штука, щоб так думати. Щоб дістатися "вінця насолоди", потрібно зробити неможливе - достягти балансу.
На своіїй шкурі я відчув, що, все ж таки, ми все цінуємо лише тоді, коли втрачаємо. Але ж дещо можна повернути, а дещо - ні. Життя ми цінуємо завди інстинкту самозахисту, а якщо б його не було? Що тоді? Назвіть життя "щастям" без інстинкту самозахисту, і ви не будете цінувати це щастя, як і все інше.
Думайте. Поки ще є час. Думайте...
</span>