Тасмоли́нская культу́ра — археологическая культура эпохи раннего железного века (7-3 века до н.э.), распространенная на территории Северного и Центрального Казахстана. Свое название культура получила по урочищу Тасмола в Павлодарской области, где был раскопан типичный для этой культуры могильник. Погребальные сооружения тасмолинской культуры состоят обычно из большого кургана и примыкающего к нему малого кургана, от которого отходят на восток «усы» — две каменные дугообразные гряды длиной от 20 до 200 и более метров. В основном кургане находится погребение — трупоположение головой на север в овальной могильной яме, перекрытой каменными плитами. Под насыпью малого кургана, как правило, находят конский скелет и глиняную посуду. В ранних курганах (7-6 века до н.э.) у ног погребенных помещены конские и бараньи головы, а также инвентарь: бронзовые наконечники стрел (втульчатые двуперые и черешковые трехперые), кинжалы с бабочковидным перекрестьем, стремечковидные удила. Для более позднего периода (503 века до н.э.) характерны бронзовые втульчатые трехперые наконечники стрел, кольчатые удила. Племена тасманийской культуры были кочевыми скотоводами, обладали высокой техникой обработки кости и металла. Для их прикладного искусства характерен звериный стиль.
Наука
З початком війни відбулось об'єднання кількох інститутів Академії наук
України, які були евакуйовані на Схід. Переважна їх більшість, а також
Президія АН України працювали в Уфі. На базі промислових підприємств
продовжували працювати Інститут електрозварювання у Нижньому Тагілі,
Інститут енергетики — у Копейську (Челябінська обл.), Інститут чорної
металургії — у Свердловську, фізико-технічний інститут — в Алма-Аті. Усі
вони мали тісні виробничі зв'язки щонайменше з 300 промисловими
підприємствами Російської Федерації, Казахстану. Інститут
електрозварювання АН УРСР, очолюваний відомим вченим Є. Патоном, досяг
вагомих результатів у зварюванні корпусів танків Т-34, упроваджував цю
технологію безпосередньо на 10 танкових заводах і 6 заводах, що
виготовляли авіабомби. М. Стражеско інтенсивно працював над
вивченням ранової інфекції і ранового сепсису. Усі свої знання і досвід
віддавав лікуванню поранених воїнів хірург-офтальмолог В. Філатов, який
очолював Український інститут очних хвороб, що перебував у Ташкенті. <span>Важливі
завдання постали перед українською історичною наукою, яка була
покликана роз'яснювати високі цілі визвольної війни, розкривати перед
широкими масами героїчне минуле народу, його самовіддану боротьбу проти
загарбників у різні періоди історії. За час евакуації було видано перший
том чотиритомного підручника "Історія України" для вузів, що охоплював
період з найдавніших часів до 1654 p., науково-популярний "Нарис історії
України", перший том "Наукових записок" Інституту історії і археології
України АН УРСР.</span>
Шиликтинский курган исследовал профессор С. Черников в 1960-е годы
Ремесленники в городах были еще более независимы. Они объединялись в бригады под началом старшего, их семьи заключали брачные союзы, а сыновья наследовали должности отцов. Работали тогда без особого напряжения, и по сохранившимся документам мы можем сказать, что невыход на работу был делом обычным и никого не удивлял. Да и рабочий день был не слишком долог. Многие ремесленники, как показывают раскопки, могли позволить себе обустроить далеко не бедные гробницы, не говоря уже о тех вещах, которые нужны для жизни.
