Прокинувшись від сну, бачу, що всі здорові, у вікно світить ласкаве сонечко. 1 мені легко на душі, я щасливий. Бачу неправду, бачу зло — і мені погано, я відчуваю себе нещасливим. Якби всі люди на землі оновили б свої душі, стали б справедливими, чуйними — світ став би зовсім іншим. Ніхто б нічого не крав, ніхто б нікого не вбивав, тільки правда йшла б попереду, а ми всі йшли б за нею. Отоді я був би дуже щасливий. Боляче мені, коли бачу бідних дітей та немічних старих людей. Я відчуваю себе тоді нещасливим. Чи багато чого людині в житті треба, щоб бути щасливою? Приголубила бабуся, поцілувала перед сном — і я засинаю, і мені так хороше, відчуваю я себе цілком щасливим.
Бути щасливою людиною — це значить володіти щастям. А що таке щастя? Щастя — це почуття повного задоволення. З цього виходить, що щастя — це стан людини. А, як відомо, стан вічний не буває. Значить, повністю і завжди щасливої людини не буває. Але ж іноді...
Я відчув себе щасливим третього жовтня. У цей день я святкував свій день народження. Рано-вранці по телефону мене поздоровив мій куратор. Коли прийшов до колежу, то отримав багато поздоровлень і подарунків від однокласників. Після колежу поїхав додому, а хата повна гостей. У цей день я отримав три телеграми — мене вітали друзі, які живуть далеко і яких я не бачив кілька років. Мене поздоровляли сусіди, і я відчував у цей день той самий стан, назва якому — щастя. Може, завтра, через місяць чи через рік все зміниться. Але не будемо заглядати далеко вперед.
Я розповів про почуття щастя на прикладі одного дня. Певен, що будь-яка людина гідна щастя. Але воно не приходить само по собі, до нього треба вперто йти. Кожна людина уявляє його по-різному. Але щастя залишається щастям і його вистачить на всіх. Так будьмо всі щасливі!
<span>Стислий виклад творуУКРАЇНСЬКА «ХИМЕРНА ПРОЗА»
ВАСИЛЬ ЗЕМЛЯКЛебедина зграя</span><span>Старенький, многогрішний, та в чомусь, проте, і немеркнучий Вавилон, у якому живе герой-оповідач, нічого, крім назви, не має спільного з Вавилоном месопотамським. Височить він над річкою Чебрецем — маленькою притокою Південного Бугу. Навколо сумно синіють чебреці — непоказні квіточки, далі розкинулися ясенові, берестові, черемхові гаї. Вавилон розташований на кількох горбах, що немовби вічно ворогують між собою.
У Вавилоні живуть два Фабіяни — цап і чоловік, відомий тутешній трунар та мудрець. За метрикою він Левко Хоробрий, а походженням нібито з мудреців вавилонських, хоч і не має на те якихось незаперечних доказів. За свідченням цього ревнивого знавця рідної історії, колись Вавилон був двоярусним городом, оточеним валами, рештки яких збереглися й донині, мав дві вежі, а в центрі стояв Сонячний камінь, як у древніх інків, по ньому відлічували час. Населений був напівміфічними таврами, потім їх витіснили чужинці. Але Фабіян не вірить, щоб цілий народ міг щезнути безслідно, тому припускає, що обернувся він на якийсь інший і ще озветься.
А тим часом Вавилон розвіяв свою колишню велич, похитнувся і збарахлів. «Лишень стожильний люд вавілонський, у якому здавна змішувалася кров далеких і близьких народів, залишився собою й не остудив душі своєї до рідного Вавілона, так ніби час не заподіяв йому жодної шкоди. І якщо на знаменитих глинських ярмарках питали, звідки такі гарні коні, чи воли, чи й парубки, то відповідали на те з почуттям власної переваги: «Ми — вавілонські», — ніби й справді добродій приїхав поярмаркувати хтозна з якої давнини...»
Такий Вавилон. То спалить себе, то забундючиться, засяє цинковими дахами; то заведе волів круторогих, то перейде на маленьких, витривалих монгольських коненят; то забурує вітряками, то ледь не старцює. Але при цьому жоден жебрак не признається, що він вавилонський. Нагадує він лебедину зграю, що летить додому, долаючи кругосвітню втому. «І хоч людям прекрасне завше буде здаватись незвичним, та, як твердить тутешній філософ, у годину випробувань вони й самі чимось схожі на лебедину зграю в дорозі. Чи, бува, не отим своїм підсвідомим прагненням до якогось, справді незбагненно високого, тим-то й не завше осмисленого до кінця?..»
Частина першаНібито з деяких пір ті вавилонські дівчата, що безнадійно засиджувалися в дівках, знаходили собі чоловіків на гойдалці. Цей винахід належав Орфею Кожушному, агентові з розповсюдження німецьких швейних машинок «Зінгер». Увесь вік провів чоловік у мандрах, так і не навчившись торгувати, тому нічого не міг дати в придане своїм вродливим дівчатам. Через те вдався до хитрощів — зробив на своєму подвір'ї гойдалку, на яку стали вчащати парубки. Та й розібрали одну по одній дівчат. «Довше за інших Зінгерок вигойдувалася над урвищем Мальва — з усіма, хто полюбляв це романтичне місце і урвища під ним не страхався, аж поки не вигойдала собі дядька героя-оповідача Андріяна, високого, чубатого і майже безпорадно доброго». Дядько був уже немолодий, посивів у німецькому полоні, не звернув уваги на плітки щодо дівчини, привів до хати. Волохи (так звався рід героя-оповідача) поплакали, покричали та й відділили молодим хатину.
Андріян любив Мальву без пам'яті, ходив із нею по-європейському, під ручку. Був майстром на всі руки: чинбарював, столярував, пічникував, а найбільше славився копанням криниць. Умів визначати, де є вода. Якось застудився, копаючи у глибині, й захворів на сухоти. Мальву відправив до батьків, щоб не вчепилася хвороба, а малий герой-оповідач носив йому їсти, слухав, як хворому читав книжки Фабіян.
Ще відвідував інколи Андріяна півторарукий Клим Синиця, комунар із Семивод, привозив гостинці — то меду, то сиру. Клим знайшов тут, у Вавилоні, обраницю серця, мовчазну красуню Рузю. Але батьки віддали її за нелюбого, старшого чоловіка Петра Джуру.
Той швидко звів зі світу Рузиних батьків, продав майно і виписав з Америки трактора. Рузя замкнулася в собі, казали, що стала несповна розуму.</span><span>
</span>
бандероллю, бешамеллю, бяззю, ваніллю, верф'ю, гашшю, жирандоллю, жовчю, каніфоллю, Керчю, консоллю, мігренню, заполоччю, нехворощю,
папороттю, путтю, рутушшю, розкішшю, скріжаллю,сумішшю, тушшю, шагренню
<span>1.Знову місяць пливе, ніби біла розчахнута скрипка (Г. Лютко).2.Я оживаю знов у полі, як сміх, як пісня, як туман (Г. Лютко).3.Вітер теплий, вітер дужий налетів, як буря, з півдня (Б. Олійник).4.Повітря неначе прозорий граніт (Д. Павличко).5.Я мав думки міцні , мов корені (Д. Павличко).6.Христя крутилась як муха в окропi (Панас Мирний).7.Червоний світ од блискавки ніби запалив пожежу на горах і долинах (І. Нечуй-Левицький).</span>